Не встигли наші студіозуси й вивершити наведену вище апологію, як на порозі з’явився наш достойний знайомець — містер Малакай (Малахій) Мулліган, у товаристві одного свого приятеля, якого допіру тільки зустрів. Ім’я цьому останньому було Алек Баннон, і прибув він до міста оцього ж вечора, мавши намір купити собі звання прапорщика чи корнета в ополченні та вписатися в якийсь реєстр десь на якусь війну. Містер Мулліган досить-таки чемно висловив тому своє схвалення, тим паче, що це узгоджувалося і з його власним прожектом, який він замислив ради викорінення того зла, яке було заторкнуте вище. Сказавши це, він передав на оглядини товариству набір карток із твердого картону, видрукованих, на його замовлення, того ж таки дня у містера Коннелла, друкаря, і був на них ось який напис, тиснений гарним курсивом: Містер Малахій Мулліган, Запліднювач і Інкубатор. О-в Ламбей{712}. Його задум чи то прожект, як відкрив він їм, зводився до того, щоб відійти від порочного кола пустих веселощів, подібних тим, котрим невміру віддавалися як головній своїй справі сер Гопплиг Галалей та сер Соплесуп Скво-Вадиш, аби повністю віддатися щонайшляхетнішому заняттю, на яке переважно й розраховане облаштування нашого тіла. То що ж, друзяко, розкажіть нам про це, запросив містер Діксон. Поза всякими сумнівами, це смакує розпустою. Тож сідайте, ви обоє, в ногах правди немає. Прийнявши ці люб’язні запросини, містер Мулліган одразу й перейшов до витлумачення суті свого підприємства. Як повідав він аудиторії, оная ідея сяйнула йому вперше, коли він розмірковував про причини неплідности, які однаковою мірою походять від перешкод навмисних і ненавмисних, причому перші, своєю чергою, бувають спричинені родинними незлагодами або скупою розхрахунковістю, ну а останні можуть походити або від уроджених вад, або від набутих схильностей. За його признанням, душа його переповнювалася скорботою, коли бачив він, як позбавляють шлюбне ложе найціннішої його служби; а коли, до того ж, пригадати надмірне число ніжних створінь із кругленьким удовиним капітальчиком, що стає здобиччю лихих бонз, — створінь, які ховають світач свій під посудиною в котрій-небудь похмурій обителі а чи гублять свій жіночий цвіт в обіймах несосвітенного мугиря, володіючи, втім, ключами до невимовного щастя, а то ще жертвуючи неоціненною жіночою перлиною своєї статі, коли довкола без ліку ставних кавалерів, таких охочих до амурів, — від усього цього, запевнив він їх, серце його безнастанно плакало й ридало. Прагнучи приборкати цю докуку (а походила ж вона, як те з’ясувалося йому, від притлумлення внутрішнього палу), обговорив він цю справу з людьми в ній обізнаними та достойними, проникливо вглядівся в її суть і надумався: придбати у довічну власність ленне володіння, острів Ламбей, у нинішнього його власника, лорда Толбота де Малагайда, дворянина з партії Торі, якого не дуже шанувала правляча наша партія. А він планував улаштувати там національну запліднювальну ферму під назвою «Омфал», витесати й звести на ній обеліск на взір єгипетських і сумлінно надавати чоловічі послуги із запліднення будь-яким особам жіночої статі, без зважання на стани, котрі тільки прямуватимуть до нього, бажаючи доконати, що визначено їм природою. Справа засновується не заради прибутку, заявляв він, за труди пеніса він не братиме жодного пенса. І вбога куховарка, й розкішна леді однаковою мірою знайдуть у ньому свого мужчину, коли вже склад їхній і темперамент досить переконливо переконують схилитися до їхніх прохань. Що ж до свого харчування, то він показує, як дотримуватиметься раціону, що складатиметься винятково зі смаковитих коренеплодів, а також риби й кролів, позаяк у цих останніх, вельми плодючих гризунів, м’ясо як не треба краще підходить для його задуму, хай там тушковане чи смажене на рожні, надто коли до нього додати мускатного цвіту й дрібку кайєнського перцю. Виголосивши проповідь сію з натхненням і запалом, містер Мулліган хутко зняв зі свого капелюха хустину, якою намагався його захистити. Обох прихідьків, видно було, заскочив дощ, і хоч як прудко поспішили вони до прихистку, а проте встигли добряче намокнути, свідченням чого була нижня частина костюма містера Муллігана, де домоткана сіра матерія зробилася сорокатою, мовби в яблука. Його ж прожект тим часом був сприйнятий прихильно, здобувши невдавані похвали всіх слухачів, за винятком одного містера Діксона, що від Марії Скорботної, який із підступною люб’язністю поцікавився, чи не збирається містер Мулліган заодно ще й вугілля возити у Ньюкасл, і так цією копалиною багатий. Одначе тут шановний медик здобув прихильність освіченої частини аудиторії, навівши доречну цитату з класиків, позаяк у цитаті тій, як там вона вже збереглася в його пам’яті, сподівався він знайти вишукане й водночас вагоме підкріплення своїм задумам: Talis ас tanta depravatio hujus seculi, О Quirites, ut matres familiarum nostra lascivas cujuslibet semiviri libici titillationes testibus ponderosis atque excelsis erectionibus centurionum Romanorum magnopere anteponunt[266]{713}, ну а в тупіші голови утовкмачив свою думку за допомогою уподібнень із тваринної царини, які їм легше було перетравити, про оленя з оленицею в дикій пущі та про качку з качуром у дворі ферми.
266
Така ж бо велика розбещеність віку нинішнього, О квіріти, що наші матрони залюбки віддають перевагу хтивим мацанням напівчоловіків-ґаллів перед могутніми ядрами й високою ерекцією центуріонів римських