Блум чалапає через це людське гноїще, прямуючи до освіченої вулиці попереду. Відхиливши фіранку вікна, грамофон вистромив надвір свій мусянжевий погнутий хобот. Збоку шинкарка підпільного шинку торгується з трудягою і двома солдатами.
ТРУДЯГА (ригаючи): А де, з біса, цей блядський будинок?
ШИНКАРКА: Пердон-стрит. Пляшка міцного шилінг. Я жінка чесна.
ТРУДЯГА (схопивши за комір обох солдатів, тягне їх за собою): Британська арміє! Вперед, до перемог!
РЯДОВИЙ КАРР (за його спиною): Напився по самі вінця.
РЯДОВИЙ КОМПТОН (сміється): Не кажи!
РЯДОВИЙ КАРР (до трудяги): Казарми Портобелло, їдальня. Запитай Kappa. Просто Kappa і все.
ТРУДЯГА (репетує):
РЯДОВИЙ КОМПТОН: Послухай-но, як тобі наш старшина?
РЯДОВИЙ КАРР: Беннетт? Та це ж мій друзяка. Для мене він хлопець що треба.
ТРУДЯГА (репетує):
Рушає вперед, спотикаючись, тягнучи їх за собою. Блум зупиняється, вагаючись. Підходить пес, висолопивши язика, тяжко дихаючи.
БЛУМ: Іду туди, не знаю куди. Хтозна, де ті будинки. І куди поділися вони самі? Напідпитку хлопці долають відстань удвічі швидше. Невилазна плутанина. Спочатку сцена на Вестленд-роу. Потім скочив у перший клас, хоча квиток мав у третій. Потім одну станцію проїхав. Потяг із паротягом позаду. Міг би завезти аж у Малагайд або на відстій на запасну колію на всю ніч або зіткнутися з зустрічним потягом. До шкоди доводить друга випивка. Треба не більше одної. Чого я за ним? З усього гурту він найпристойніший. Якби я не почув про місіс Бофуа-Пюрфуа, то не пішов би туди і його б не зустрів. Доля. А ті грошики він проциндрить. Тут міститься контора допомоги нужденним. Враз отримуєш, скільки треба для нагальних оборудок. Кажете, у вас труднощі? Легко прийшло, легко й піде. Я міг би вже лежати на кладовищі через цього трамгонгфардугрейкджаггернаута, але не розгубився. Проте це не завжди рятує. Того дня, якби пройшов повз вікна Трулока на дві хвилини пізніше, то попав би під кулю. Відсутність тіла. Хоча якби куля тільки продірявила одяг, міг би виправити п’ятсот фунтів за психологічне збурення. Хто б це там був? Якесь цабе з клубу на Кілдер-стрит. Збережи, Господи, його єгерів. (Роздивляється на стіні фалічний малюнок крейдою з підписом «Солодкий сон».) Комедіанти! От Моллі намалювала в Кінгстауні на замерзлій шибці у вагоні. А на що схоже це?
Розмальовані ляльки визирають із вікон, стоять у розчинених дверях, смалячи дешеві цигарки. Солодкий нудотний димок пливе до нього круглими й овальними кільцями.
КІЛЬЦЯ: Солодкі принади. Принади гріха.
БЛУМ: Щось у мене негаразд із хребтом. Іти далі чи вернутися? А ще цього м’ясива накупив. Їстимеш цю свинятину, станеш сам як свиня. Ну й дурень! Викинув гроші на вітер. Переплатив шилінг і вісім пенсів. (Пес торкає його долоню холодним мокрим носом, махаючи хвостом.) Дивно, чому їх усіх до мене вабить. Навіть того собацюру, що сьогодні. Спочатку з твариною краще поговорити. Вони, як і жінки, люблять rencontres[322]. Хоча від них стільки смороду, як від тхора. Chacun son gout[323]. А може, він скажений. Фідо. Не знає, що йому робити. Гарний пес! Гарріоуен. (Вовкодав лягає на спину, безсоромно вигинаючись, канючачи лапами, висолопивши довгого чорного язика). Вплив оточення. Віддай — і справі край. Якщо ніхто. (Гостинно запрошуючи сеттера, він сторожко, мов браконьєр, крок за кроком відступає в темний смердючий куток. Розгортає один пакунок, хоче кинути свинячу ніжку, передумав, бере баранячу.) Дорожча всього на три пенси, але значно важча. Хоча я тримаю її в лівій руці. Вона потребує більше сили. Чому? Вона менша, бо менше працює. Та кидай. Два і шість.
Хоч і жаль, а кидає свинячу ніжку й пакунок із баранячою. Мастиф абияк шматує обгортку пакунка і з гарчанням жадібно вгризається в м’ясо, трощить кістки. Тим часом наближається нічний дозор — двоє поліцаїв у дощових плащах із каптурами, тихі й насторожені. Перемовляються пошепки.