ЗОЯ (трагічно): Гамлете, я — твого батька свердло! (Бере його за руку.) Красеню блакитноокий, дай погадаю по руці. (Показує на його чоло.) Нема зморщок — катма розуму. (Рахує.) Два, три, Марс — це хоробрість. (Стівен хитає головою.) Дітей немає.
ЛІНЧ: Не боїться блискавки під ковдрою. Хлопчик, що просто не вмів ні здригатись, ні труситись{813}. (До Зої.) Хто навчив тебе хіромантії?
ЗОЯ (обертаючись до нього): Спитай у моїх яєчок, яких у мене немає. (Стівенові.) Я з обличчя бачу. В очах себто. (Насуплює похнюплене чоло.)
ЛІНЧ (сміючись, двічі ляскає Кітті по задку): Різко! Дамо сраці різки!
Двічі лунко хльоскає різка, труна-піанола враз відкривається, і звідти, мов чортик із коробки, вискакує маленька-кругленька голова отця Долана.
ОТЕЦЬ ДОЛАН: Котрий хлопчик тут захотів різки? Ти розбив окуляри? Малий ледачий вигадник! По очах бачу.
Із труни-піаноли підводиться милосердна, поблажлива, начальницька голова ректора Джона Конмі.
РЕКТОР ДЖОН КОНМІ: Ну, заспокойтесь, отче Долане. Заспокойтесь. Я впевнений, що Стівен — хороший хлопчик.
ЗОЯ (розглядаючи Стівенову долоню): Жіноча рука.
СТІВЕН (шепоче): Продовжуй. Бреши далі. Притиснись. Приголуб. Я ніколи не міг розібрати Його почерк — тямив тільки дактилоскопію Його великого пальця на рибі пікші.
ЗОЯ: В який день ти народився?
СТІВЕН: У четвер. Сьогодні.
ЗОЯ: Народився хто в четвер — ой далеко той попер. (Проводить пальцем по рисах на його долоні.) Лінія судьби. Впливові друзі.
ФЛОРІ (показуючи пальцем): Уява.
ЗОЯ: Пагорб Місяця. Матимеш зустріч із… (Раптом різко втупившись у долоню.) Про погане я тобі не скажу. Чи все-таки хочеш знати?
БЛУМ (відводить її пальці й підставляє свою долоню): Шкоди більше, ніж користи. Ось, почитай мою.
БЕЛЛА: Ану покажіть! (Крутнувши Блумову руку до себе.) Я так і думала. Вузлуваті пальці, пристрасть до жінок.
ЗОЯ (розглядаючи Блумову долоню): Решітка. Далека морська дорога й одруження на грошах.
БЛУМ: Не сходиться.
ЗОЯ (жваво): Ага, я бачу! Куций мізинець. Твоя квочка тебе геть заклювала. І це невлад?
Велика чорна курка, що несе яйця в обведеному крейдою колі, підводиться, розправляє крила й кудкудаче.
ЧОРНУШКА: Куд-куда-куд-куда! Квок! Квок! (Бочком відступає від знесеного яйця й перевальцем іде геть.)
БЛУМ (показуючи на свою руку): Рубець — це нещасливий випадок. Двадцять два роки тому впав і порізався. Було мені тоді шістнадцять.
ЗОЯ: Бачу! Сказав сліпий. Скажи нам щось цікавеньке.
СТІВЕН: Бачите? Два рухи до однієї великої мети. Мені також двадцять два. Шістнадцять років тому я, двадцятидволітній, гепнувся, і двадцять два роки тому він, шістнадцятилітній, упав зі свого коника-гойдалки. (Морщиться.) Забив десь руку. Треба до зубного. А гроші?
Зоя шепочеться з Флорі, обидві хихочуть. Блум вивільняє руку й неуважливо-повільно виводить по стільниці кривулі зі зворотним нахилом.
ФЛОРІ: Що-що?
Кеб номер триста двадцять чотири, який тягне кобилиця з викличними сідницями, а на передку Джеймс Бартон (Гармоні-авеню, Доннібрук), бадьоро котиться мимо. На сидіннях привільно розсілися О'Кріп О 'Шпар і Ленеган. Позаду на зап’ятках притулився коридорний з «Ормонда». Сумно, понад фіранки, дивляться Лідія Дус і Майна Кеннеді.
КОРИДОРНИЙ (гуцаючи на зап 'ятках, показує їм, ніби грає на носі): Хо-хо, а ви рого… носці?
Бронза й золото перешіптуються.
ЗОЯ (до Флорі): Пошепки! (Вони й далі перешіптуються.)
О’Кріп О’Шпар перегинається з кеба назовні, його капелюх тонкої соломки набакир, а в зубах червона квітка. Ленеган, у морському кашкеті та білих туфлях, догідливо знімає довгу волосину з плеча О'Кропового піджака.