Пари розпадаються. Стівен запаморочено кружляє, а кімната крутиться довкола нього. Заплющившись, захитався. Вогняні рейки линуть у простір. Сонця, зірки обертаються довкруж. Яскраві комашки танцюють по стіні. Він зупиняється мов укопаний.
СТІВЕН: Стій!
Стівенова мати, худюща, кощава, підводиться просто крізь підлогу кімнати в сірому одінні прокажених, у зів'ялому вінку з флердоранжу й подертому велюрі, її безносе виснажене обличчя позеленила могильна цвіль. Зрідка стирчать прямі волосини. Вона спрямовує на Стівена порожні очниці в синіх колах, відкриває беззубий рот, нечутно щось вимовляючи. Хор дів і сповідників безгучно співає.
ХОР:
Красень Мулліган, стоячи на даху башти в пістрявому вбранні блазня, жовтому з червоним, у блазенському ковпаку з дзвіночком, витріщається на неї, тримаючи в руці гарячу булочку з маслом.
КРАСЕНЬ МУЛЛІГАН: Здохла мов скотина. Як жаль! Мулліган зустрічає доведену до розпачу матір. (Закочує очі до неба.) Мінливий Малахій!
МАТИ (з тонкою усмішкою божевілля смерти): Колись я була красуня Мей Гулдинг. Тепер я мертва.
СТІВЕН (охоплений жахом): Лемуре{822}, ти хто? Що за пекельні штуки?
КРАСЕНЬ МУЛЛІГАН (трусячи своїм дзвіночком): Сміх та й годі! Кінчик, пся крев, угробив її собаче тіло. Врізала дуба. (Сльози розталого масла скрапують йому з очей на булочку.) Наша велика ласкава мати. Епі ойнопа понтон.
МАТИ (підступає до нього, м’яко дихаючи йому в обличчя вільгістю могильного тління): Всім судилося пройти це, Стівене. Жінок на світі більше, ніж чоловіків. І тобі також. Настане час.
СТІВЕН (задихаючись від страху, жаху та гризот): Кажуть, буцім я вбив тебе, мамо. Він зганьбив твою пам’ять. Але ж тебе вбив рак — не я. Доля.
МАТИ (зелена струминка жовчі сочиться у неї з кутика рота): Ти співав мені ту пісню. «Гірка любови таїна».
СТІВЕН (пристрасно): Скажи мені те слово, мамо, якщо тепер ти його знаєш. Слово, яке знають усі.
МАТИ: Хто врятував тебе того вечора, коли ви з Педді Лі скочили на потяг у Долкі? Хто жалів тебе, коли тобі сумно було серед чужих? Молитва — вона всемогутня. Молитва за стражденні душі, вона є в катехизі урсулинок, та ще сорокаденне відпущення гріхів. Покайся, Стівене!
СТІВЕН: Упиряка! Гієна!
МАТИ: Я молюсь за тебе на тому світі. Нехай Діллі варить для тебе рис вечорами, після того, як ти натрудився розумово. Стільки літ я любила тебе, о мій сину, первістку мій, кого я виносила в лоні.
ЗОЯ (обмахуючись екраном, що стояв біля коминка): Я тану від задухи!
ФЛОРІ (показуючи на Стівена): Гляньте-но! Він геть побілів.
БЛУМ (підходить до вікна, відчиняє ширше): То голова запаморочилась.
МАТИ (очі її тліють двома жаринами): Покайся! О, пекельне полум’я!
СТІВЕН (надсадно дихаючи): Трупоїдка! Голомоза голова й криваві кості!
МАТИ (обличчя її, присуваючись ближче й ближче, обдуває його подихом тління): Стережись! (Підіймає висхлу зчорнілу правицю й поволі наближає до Стівенових грудей розчепірені пальці.) Стережись! Перста Божого!
Зелений краб із червоними злими очицями, вишкірившись клешнями, глибоко вгороджує їх у Стівенове серце.
СТІВЕН (задихаючись від люті): Лайно! (Обличчя його стає морхле, сіре, постаріле.)
БЛУМ (від вікна): Що сталось?
СТІВЕН: Ah non, par exemple[384]. Розумова уява розігралась! Мені або все, або геть нічого. Non serviam[385]!
ФЛОРІ: Треба дати йому холодної води. Стривайте! (Вибігає за двері.)
МАТИ (повільно заламує руки, стогнучи у відчаї): О Пресвяте Серце Ісусове, помилуй його! Спаси його свід погибелі пекельної, о божественне Пресвяте Серце!