КЕВІН ІГЕН: Првіт. Bonjour! Ця vielle ogresse із dents jaunes[389].
З-за його спини визирає Патріс Іген із писком кроля, скубаючи айвовий листочок.
ПАТРІС: Socialiste!
ДОН ЕМІЛЬ ПАТРИЦІО ФРАНЦ РУПЕРТ ПОУП ТЕННЕССІ (в середньовічній кольчузі й шоломі, на якому летять двоє диких гусей, закутою в лати рукою зі шляхетним обуренням показує на солдатів): Werf цих нікчем footboden, цих гладких porcos, джоніжоні todos викачаних у підливі[390]!
БЛУМ (Стівенові): Ходімо додому. Бо ще вскочите в халепу.
СТІВЕН (похитуючись): Я не тікаю від цього. Він стимулює мій розум.
ПТАШКА ТРИПЕРА: Всяк відразу помітить, що він із роду патриціїв.
ВІРАГО: Зелене вище червоного{830}, так він каже. Вулф Тоун.
ЗВІДНИЦЯ: Червоне не гірше зеленого, а навіть краще. Слава солдатам! Слава королю Едварду!
ХУЛІГАН (регоче): Ха! І руки вгору перед Де Ветом!
ГРОМАДЯНИН (із дрюком і в величезному зеленому шарфі):
СТРИЖЕНИЙ ХЛОПЧИНА (із зашморгом на шиї, обома руками запихає в розпанаханий живіт нутрощі):
РОМБОЛЬД, ДЕМОН-ЦИРУЛЬНИК{831} (у супроводі двох помічників у чорних машкарах, виступає наперед із невеликим саквояжем і відкриває його): Пані й панове, ось різницький ніж, якого купила місіс Чикчик, щоб зарізати Могга. А ось цим теслом Вуазен-Сусід порубав на шматки дружину свого співвітчизника, перерізавши горло бідолашній від вуха й до вуха, а її останки загорнув у простирадло й сховав у своєму льоху. Це — склянка з трутизною, миш’яком, видобутим із тіла міс Гробарки, за що Седдона послали на шибеницю.
Сіпає за мотузку, а посіпаки кидаються на ноги жертви, тягнучи додолу; язик стриженого хлопчини враз висолоплюється.
СТРИЖЕНИЙ ХЛОПЧИНА:
Випускає дух. Могутня ерекція повішеника викидає, крізь його смертні лахмани, краплі сперми на бруківку. Місіс Беллінгам, місіс Єлвертон Баррі, високоповажана місіс Толбойс кидаються змочити в ній свої хустинки.
РОМБОЛЬД: Сам мало не ґиґнув. (Розсукує зашморг.) На цій мотузці повішено жахливого бунтівника. По десять шилінгів за шмат, із дозволу Його Королівської Величности. (Пхається головою в розпоротий живіт страченого й виймає її облиплу сплутаними паруючими кишками.) Мій тяжкий обов’язок виконано. Боже, бережи короля!
ЕДВАРД СЬОМИЙ (непоквапно й урочисто танцює, побрязкуючи відром та добродушно наспівуючи):
РЯДОВИЙ КАРР: Гей, ти! То що ти там варнякаєш про мого короля?
СТІВЕН (здіймаючи руки догори): О, це вже надто одноманітно! Нічого я не кажу. Король хоче забрати мої гроші й моє життя заради якоїсь своєї брутальнської імперії, але краще б він віддав свої й своє за неї. А в мене грошей катма. (Неуважливо порпається в кишенях.) Віддав комусь.
РЯДОВИЙ КАРР: Та кому потрібні твої кляті гроші?
СТІВЕН (намагаючись вислизнути): Чи скаже мені хто-небудь, де у мене найменше шансів зіштовхнутися з цим неминучим злом? Ça se voit aussi à Paris[391]. He те, щоб я… Але клянуся святим Патриком{832}!..