Однак цей найдостойніший цієї миті зосереджено щось там вишукував на тих своїх. Чи душив, чи…
— Ось глянь сюди, — звелів він, показуючи на Антоніо. — Оце він лихий, кляне помічника капітана. Ну, а зараз дивись, який він! — провадив оповідач. — Той самий, але… — розтягнувши шкіру пальцями, явно якийсь особливий трюк, — тепер він уже регоче над моряцькою бувальщиною!
І справді: злостиве обличчя молодого Антоніо зобразило щось схоже на вимучену посмішку, й такий курйозний ефект викликав нестримний захват усіх, навіть цього разу й Козолупа, який аж перегнувся, щоб роздивитися краще.
— Ох-ох, — зазітхав моряк, розглядаючи свої мужні груди. — І цей віддав кінці. Акули зжерли його згодом. Ох-ох!
Він відпустив шкіру, й профіль набув свого звичного виразу.
— Гарна робота, — перший сказав якийсь докер.
— А номер той навіщо? — другий запитав волоцюга.
— Так живцем і зжерли? — недовірливо перепитав третій.
— Ох-ох! — знову зазітхав морський вовк, але вже не так скорботно, і спрямував подобу швидкої напівпосмішки в напрямку того, хто спитав про номер. — Таки зжерли. Та й грек він був.
А тоді додав, із досить-таки шибеницьким гумором, коли зважити на повіданий ним кінець:
Обличчя вуличної хвойди, безживне й замальоване під чорним солом’яним капелюшком, зазирнуло у двері забігайлівки, явно розвідуючи, чи не знайдеться для неї тут поживи. Пан Блум, не відаючи, де подіти очі, занепокоєний, але зовні все так само незворушний, відвернувся й підібрав зі столу рожеву газетку, продукцію Еббі-стрит, яку залишив візник чи хто там іще, а підібравши, глибокодумно втупився у її рожевість власне чому вона рожева. А причиною такої його поведінки стало те, що в обличчі у дверях він упізнав трохи дурнувату особу, яку тільки вчора вдень бачив мелькома на Ормонд-Кі, ту саму, з провулка, вона знала, що дама в брунатному костюмі це ж ваша мадама (місіс Б.) і пропонувала брати в нього білизну на прання. І власне навіщо брати на прання? Це здавалось непевним, чи не так?
Ваше прання. Одначе щирість змушувала його визнати, що він і сам прав брудну білизну своєї дружини на Голлс-стрит, і достеменно так само й жінки ніскільки не гидують і перуть для чоловіка всякі подібні речі з мітками, що робляться особливим чорнилом фірми «Б’юлі і Дрейпер» (себто це її речі були з такими мітками) коли вони його по-справжньому люблять, сказати б, любиш мене — люби мою брудну сорочку{857}. Одначе в цей момент, сидячи мов на голках, він нестеменно віддавав перевагу її відсутності перед її товариством, і справжнім полегшенням стало для нього, коли господар грубим жестом наказав їй забиратися геть. Із-за аркуша «Івнінг Телеграфу» він мигцем уздрів її обличчя, яке в щілину дверей спантеличено, з якимсь оскліло-божевільним виразом, котрий виразно свідчив, що в неї не всі вдома, розглядало гурт роззявляк, зібраних довкола мореплавських грудей шкіпера Мерфі, — а наступної миті її мов лизка злизала.
— Канонерка, розтуди її, — зронив господар.
— Із погляду медицини, — довірчо повідомив Стївенові пан Блум, — мене вражає, як отака особа з венеричної клініки, вся просмердівшись заразою, ще насмілюється чіплятись, або як будь-котрий тверезомислячий чоловік може мати щось до неї, коли він хоч трохи небайдужий до свого здоров’я. Нещасна! Я певен, що, в кінцевому підсумку, якийсь чоловік завинив, призвівши її до нинішнього стану. Та все одно, зовсім незалежно від причин…
Стівен, хто навіть не завважив повії, здвигнув плечима та обмежився лаконічним судженням:
— У цій країні примудряються збувати товар куди гірший, ніж у неї, і то з куди гучнішим успіхом. Не бійтесь тих, що продають тіло, але не здатні купувати душі. Вона кепська перекупка. Дорого купує і дешево продає.
Старший співрозмовник, дарма що не мав нічого спільного зі святенниками чи старими дівами, заявив, що це скандально й кричущо, і цьому слід рішуче покласти край, розуміючи той стан речей, коли жінок подібного типу, неминуче зло (полишаючи обіч усі охи й ахи старих дів із цього приводу), відповідні власті не піддають медичному оглядові та реєстрації, а він-бо, як pater familias[413] був, можна з повним правом сказати, щонайтвердішим і найпостійнішим прихильником подібних заходів. І всяк, хто б узявся до здійснення цих заходів, так він заявив, і провентилював як слід це питання, вчинив би просто благодіяння для тих, кого тільки це стосується.