Порожнеча.
Сивий жах обпік його тіло. Поклавши аркуш у кишеню, він повернув на Еклз-стрит, поспішаючи додому. Холодна олія поповзла у жилах, заморожуючи кров: старість покрила його тіло соляним панцирем. Ну, ось я вже й дома. Зранку в роті гидкий присмак, лихі видіння. Не на ту ногу встав. Треба знову робити вправи за Сендоу{132}. На руках долілиць. Поцвілі цинамонові цегляні будинки. Восьмий номер ще й досі не винайнятий. Чому? Просять лише двадцять вісім. Тауерс Беттерсбай, Норт, Мак-Артур: вікна вітальні заліплені оголошеннями. Наліпка на хворе око. Вдихнути легенький дух чаю, чад підгорілого, пах масла, що шкварчить на пательні. Бути коло її розкішного нагрітого в постелі тіла. Так, так.
Швидкий теплий промінь сонця вибіг з Берклі-роуд, прудко, в легеньких сандалях по ясніючому пішоході. Біжить, вона біжить мені назустріч, дівчина з золотавим волоссям, що має на вітрі.
У холі лежали два листи та листівка. Він нахилився і взяв. Місіс Меріон Блум. Серце відразу забилося повільніше. Чітка рука. Місіс Меріон.
— Полді!
Зайшовши в спочивальню, він напівзаплющив очі й попрямував крізь теплі жовті сутінки до її розкошланої голови.
— Кому листи?
Він подивився на них. Маллінгар. Міллі.
— Один лист мені від Міллі, сказав він обережно, і листівка тобі. Й один лист тобі.
Він поклав її листівку й листа на саржеве покривало, там, де випиналися її коліна.
— Хочеш, я підніму штору?
Легенько посіпавши шворку, він підняв штору наполовину і помітив кутиком ока, як вона глянула на лист і сховала його під подушкою.
— Досить? — спитав він, повертаючись.
Вона читала листівку, спершися на лікоть.
— Вона одержала пакунок, — мовила вона.
Він почекав, доки вона відклала листівку й знову неквапно згорнулася калачиком, затишно зітхнувши.
— Швидше неси чай, — сказала вона. Я хочу пити.
— Чайник кипить, — відмовив він.
Але він затримався, щоб прибрати з стільця; її смугнаста нижня спідниця і складена жужмом брудна білизна, взяв усе в оберемок і поклав біля ніг на ліжко.
Коли він рушив сходами до кухні, вона гукнула:
— Полді!
— Що?
— Прошпар чайника.
Авжеж кипить: з носика струмінь пари. Він прошпарив і прополоскав чайника, всипав чотири повні ложки заварки, потому перехилив великий чайник і налив окропу. Заваривши чай, він зняв чайник, поставив пательню просто на присок і заходився спостерігати, як грудочка масла ковзнула й почала танути. Коли він розгорнув нирку, кішка жадібно нявкнула. Перегодуй її м’ясом, вона мишей ловити не схоче. Кажуть, коти не їдять свинини. Кошерне м’ясо. Ось тобі. Він кинув їй закривавлений папір і поклав нирку в киплячу масляну підливу. Перцю. Набрав його пучками з потрісканої яєчної підставки й посипав колом.
Потому, розірвавши свого листа, перебіг очима сторінку. Дякую; новий капелюшок; містер Коглін; пікнік на озері Оуел; молодий студент; дівчата-бережаночки{133} Блейзеса Бойлана.
Чай настоявся. Він наповнив свою власну чайну філіжанку з напівзакритим верхом, підробку під коронну дарбійську порцеляну, усміхаючись. Подарунок на день народження від миленької Міллі. Тоді їй було всього п’ять років. Ні, постривай: чотири. Я подарував їй бурштинового кольору намисто, яке вона побила. Кидав для неї у поштову скриньку складені аркушики брунатного паперу. Він усміхнувся, наливаючи чай.
Бідолашний старий професор Гудвіл. Старість не радість. Одначе він був чемний стариган. Як він, бувало, по-старосвітському вклонявся Моллі, коли вона йшла зі сцени. А люстерко в циліндрі{134}. Того вечора, коли Міллі принесла його у вітальню. Подивіться-но, що я знайшла в циліндрі професора Гудвіла! Усі ми сміялися. Жіноча стать себе ще з пелюшок виказує. Вона була зухвале дівчисько.