Він рушив на південь по Вестленд-роу. Але ж рецепт у інших штанях. А ще я залишив у них і ключ. Біда з цим похороном. Та ба: бідолаха покійник у цьому не винен. Коли я замовив ліки цього разу? Стривай-но. Пригадую, я розміняв соверен. Напевно, першого червня або другого. Та можна подивитися в журналі замовлень.
Аптекар гортав назад сторінку за сторінкою. Здавалося, від нього пахло чимось піщаним, засушеним. Голий череп. І сам старий. Пошуки філософського каменя. Алхімік. Ліки бадьорять вас, а потім старять. Тоді летаргія. Чому? Реакція. Ціле життя за одну ніч. Твій характер поступово змінюється. Весь день серед трав, мастей, дезінфектантів. Усі ці алебастрові горщики. Ступка і товкач. Aq. Dist. Fol. Laur. Те Virid[78]. Навіть сам запах майже виліковує, наче коли подзвониш у двері до зубного лікаря. А наш медикус. Хай би краще полікував себе. Лікувальна кашка або емульсія. Той, хто перший назбирав трави, щоб зарадити своїй болячці, був відчайдух. Лікувальне зілля. З ним треба обережно. Тут його стільки, що можна заснути, як під хлороформом. Перевірити: синій лакмусовий папірець червоніє. Завелика доза опію. Снодійне. Приворот-зілля. Болетамувальний маковий сироп, шкідливий, коли кашель. Затискає пори і не пускає мокроти. Отрута — це єдині ліки. Рятунок, якого ти ніяк не сподівався. Подарунок мудрої природи.
— Тижнів зо два тому, сер?
— Так, — підтвердив містер Блум.
Він чекав біля прилавка. В ніс йому бив різкий запах ліків, а від губок та луфи йшов сухий дух порохні. Про свої немочі і болячки коротко не розкажеш.
— Мигдалева олія, бензойна тинктура, — пояснив містер Блум, — а ще настоянка з помаранчевого цвіту…
Від цього лосьйону її шкіра стає ніжна й біла як віск.
— І також білий віск, — додав він.
Відтіняє колір її чорних очей. Дивилася на мене, натягнувши простирадло під самі очі, іспанські, нюхала себе, коли я тим часом уставляв запонки в манжети сорочки. Ці домашні засоби часто виявляються найкращими: полуниця для зубів, кропива і дощова вода; вимочена в сколотинах вівсянка. Живить шкіру. У одного з синів старої королеви — чи не в герцоґа Олбені? — була тільки одна шкіра{168}. Так, у Леопольда. А у нас їх три. Та ще бородавки, нарости, прищі. А тобі ще треба й парфумів. Якими духами твоя? Peau d’Espagne[79]. Той помаранчевий цвіт. Чисте ядрове мило. У воді така свіжість. Гарно пахне це мило. Ще є час помитися в лазні, вона тут за рогом. Хаммам. Турецька. Масаж. У пупку вже повно лепу. Краще коли б це зробила гарненька дівчина. Я також гадаю, що я. Так, я. Зроблю це в лазні. Дивно, що мені кортить. Вода до води. Сполучати діло з утіхами. Шкода, що не встигну масаж. Потім цілий день ти свіжий. Похорон то справа невесела.
— Так, сер, — озвався аптекар. — Коштувало це два і дев’ять. Посуд ви принесли?
— Ні, — відповів містер Блум. — Приготуйте, коли ваша ласка. Я зайду наприкінці дня, а зараз візьму мило. Скільки воно?
— Чотири пенси, сер.
Містер Блум підніс брусок до носа і понюхав. Солодко пахло лимоном.
— Я візьму оцей, — сказав він. — Разом буде три і пенні.
— Так, сер, — підтвердив аптекар. — Ви можете заплатити за все разом, коли повернетесь.
— Гаразд, — погодився містер Блум.
Він вийшов з аптеки, тримаючи під пахвою скручену руркою газету, а в лівій руці мило в прохолодній обгортці.
І тут біля його пахви почулися голос і рука Бентама Лайонса, які сказали:
— Привіт, Блуме, що там пишуть? Це у вас сьогоднішня? Покажіть-но її на хвилинку.
Ти ба! Знову зголив собі вуса. Довга холодна верхня губа. Щоб видаватися молодшим. А виглядає придуркуватим. Він молодший за мене.
Пальці Бентама Лайонса, жовті, з нечищеними чорними нігтями, розгорнули рурку газети. Йому теж слід би помитися. Змити хоч верхній шар бруду. Доброго ранку! Чи ви вже помилися милом Пірса? На плечах лупа. Треба змащувати шкіру голови лікувальними оливами.
— Я хочу зважити шанси французького коника, що біжить сьогодні,— пояснив Бентам Лайонс. — Де він тут у бісового батька?
Він гортав скручені аркуші, зачіпаючи підборіддям стоячий комірець. Може викликати сикоз. Через тісний комірець випаде волосся. Краще віддати газету, і хай собі йде.
— Забирайте її, — сказав містер Блум.
— Аскот. Золотий кубок. Зачекайте, — мимрив Бентам Лайонс. — Хвилинку. Максимум другий.
— Я збирався її геть к бісу, — пояснив містер Блум.
Бентам Лайонс враз підвів на нього погляд і хитрувато посміхнувся.