Спина стрілочника випросталась ураз проти трамвайного роз'їзду біля вікна містера Блума. Невже не можна винайти якийсь автоматичний пристрій так, щоб колеса самі набагато зручніше? Але ж той чоловік залишиться тоді без роботи? Але ж тоді інший чоловік дістане роботу, виробляючи новий пристрій?
Антьєнтська концертна зала. Концерту немає. Чоловік у костюмі кольору буйволової шкури з креповим паском. Не дуже сумує. Неповна жалоба. Мабуть, жінчин родич.
Вони поминули непривітну катедру Святого Марка, під залізничним мостом, повз Театр Королеви: мовчки. Дошки з оголошеннями. Юджин Стреттон{181}. Місіс Бендмен Палмер. Чи зможу я піти сьогодні ввечері на «Лію»? Я сказав, що я. Або на «Кілларнейську лілею{182}»? Оперна трупа Елстера Граймза. Повна зміна програми. Вогкі яскраві афіші на наступний тиждень. «Бристольські забави{183}». Мартін Каннінгем міг би дістати контрамарку в Гейті. Доведеться поставити йому випивку разів зо два. Вийде одне на одне.
Він прийде вдень. Її пісні.
Плестоу. Меморіальний фонтан сера Філіпа Кремптона з його погруддям. Хто він був такий?
— Як ся маєте? — мовив Мартін Каннінгем, підносячи до чола долоню на знак привітання.
— Він нас не бачить, — сказав містер Пауер. — Так, бачить. Як ся маєте?
— Хто? — спитав містер Дедалус.
— Блейзес Бойлен, — відповів містер Пауер. — Он він вийшов свіжим повітрям подихати.
Саме ту мить я думав.
Містер Дедалус нахилився до вікна привітатися. З порогу «Червоного банку» майнув на відповідь білий диск солом’яного бриля: минули.
Містер Блум роздивлявся нігті на лівій руці, потім на правій. Нігті — так. А що в ньому вони вона бачить іще? Принада. Найгірший мужчина в Дубліні. З того й живе. Часом вони відчувають, що за людина. Інстинкт. Але людину такого кшталту. Мої нігті. Я саме дивлюся на них: гарно підстрижені. А потім: подумати тільки. Тіло трохи м’якшає. Я помітив би це пригадуючи. Причина, гадаю, та, що шкіра не встигає скорочуватися, коли тіло спадає. Але форма залишається. Форма ще є й досі. Плечі. Рамена. Округлі. Увечері перед балом. Сорочка застряла між сідницями.
Він затиснув руки між колінами і, задоволений, обвів відсутнім поглядом їхні обличчя.
Містер Пауер спитав:
— Як справи з концертним турне, Блуме?
— О, дуже добре, — відповів містер Блум. — Я чую надзвичайно схвальні відгуки. Адже ідея чудова…
— А ви самі їдете?
— Та ні, — сказав містер Блум. — Річ у тім, що я маю поїхати в графство Клер в одній приватній справі. Вони, бачите, збираються виступати по головних містах. Якщо зазнають збитків у одному, то надолужать в іншому.
— Атож, — сказав Мартін Каннінгем. — Мері Андерсон{184} зараз там.
— Маєте гарних артистів?
— Її імпресаріо Луїс Вернер, — відповів містер Блум. — О так, у нас будуть усі провідні. Дж. С. Дойл і, сподіваюся, Джон МакКормак{185} і. Словом, найкращі.
— І Мадам, — докинув, усміхаючись, містер Пауер. — Аж ніяк не остання.
Містер Блум розвів руками на знак увічливого протесту і знову їх затиснув. Сміт О’Браєн. Хтось поклав квіти. Жінка. Мабуть, день його смерти. Вітаю з днем. Об’їжджаючи статую Феррела{186}, карета безшумно зіткнула їхні розслаблені коліна.
Ки: убого вбраний старий край хідника пропонував свій товар, роззявивши рота: ки.
— Чотири шнурки за пені.
Цікаво, чому його викинули з адвокатської колегії. Мав власну контору на Г’юм-стрит. У тому ж самому будинку, що й тезко Моллі. Твіді, Уотерфордський присяжний повірений. Циліндр у нього ще з тих часів. Залишки колишньої доброзвичайности. Теж у жалобі. Пустився берега бідолаха! Як горох при дорозі: хто йде, той скубне. Не живе О’Келеген{187} тільки дні тре.
А Мадам. Двадцять на дванадцяту. Встала. Місіс Флемінг прийшла прибирати. Чеше коси, мугикає: voglio е non vorrei. Ні: vorrei е non[82]. Дивиться на кінчики волосся, чи не січеться. Mi trema un poco il[83]. Гарно виходить у неї оте те: ридаючий тон. Дрізд. Слово «дрізд» — воно чудово це передає.
Його очі мимохідь озирнули гоже лице містера пера. Скроні сивіють. Мадам; усміхаючись. Я теж усміхнувся на відповідь. Усмішку можна по-різному тлумачити. Може, звичайна ввічливість. Гарна людина. Чи правда, що він утримує якусь жінку? Не дуже приємно для дружини. Проте кажуть, хто воно мені розповідав, що у них невинні стосунки. Така гра, бачиться, навряд чи довго тривала б. Так, це Крофтон{188} зустрів його якось увечері, він ніс їй фунт вирізки. Хто вона була? Офіціантка у Джурі? Чи, може, у «Мойрі»?