З вестибюля почувся тупіт босих ніг, які мчали вгору сходами.
— От що таке красномовство, — виголосив професор, і ніхто йому не спромігся заперечити.
Розвіяне вітром. Юрмища людей у Муллагмасті і в королівській Тарі. На цілі милі — суцільні вуха. Слова трибуна лунають, і враз вони розвіяні на чотири вітри. Народ прагнув сховатися в його голосі. Мертві звуки. Акаша — зібрання зображень геть усіх подій, що відбулися де-небудь і коли-небудь у цілім світі. Любіть його і хваліть, а мені вже годі.
У мене є гроші.
— Джентльмени, — озвався Стівен. — Наступним пунктом нашого порядку денного пропоную питання про те, щоб перенести збори в інше місце.
— Мені аж дух перехопило. Сподіваюся, це не просто пропозиція задля люб'язности, як то часто ведеться у французів? — запитав містер О’Медден Берк. — Здається мені, настав той час, коли, метафорично кажучи, кварта вельми доречна у вашій старовинній корчмі.
— Тож хай буде так, і вирішимо справу цю найрішучішим чином. Усі ми за, от і повна краса, — оголосив Ленеган. — Проти нема. Оголошую пропозицію прийнятою. В яку ж саме наливайку?.. Я голосую за Муні!
Він рушив перший, напучуючи:
— Ми категорично відмовляємося вживати міцні напої, хіба ні? Так, ми ні. Що ви! Ні в якому разі.
Містер О’Медден Берк, який рушив зразу за ним, замахнувся на знак солідарности парасолею і вигукнув:
— Макдуфе, починай!
— Який батько, такий син! — гучно озвався редактор, поплескавши по плечі Стівена. — Ходімо. Де в біса мої ключі?
Він попорпався у кишені й витяг зіжмакані аркуші.
— Ящур. Це я пам’ятаю. Все буде гаразд. Надрукуємо. Де ж вони? Буде гаразд.
Він знову запхнув аркуші в кишеню і зайшов у кабінет.
Дж. Дж. О’Моллой, перш ніж зайти слідом за ним, тихо сказав Стівену:
— Сподіваюся, ви доживете, доки їх надрукують. Майлсе, на хвилину.
Він зайшов у кабінет і зачинив за собою двері.
— Ходімо, Стівене, — сказав професор. — Чудове те, що ми чули, правда? По суті, пророче видіння. Fuit Ilium[103]. Грабунок вітряної Трої{294}. Царства світу. Володарі Середземного моря тепер стали феллахами.
Перший хлопець-газетяр збіг повз них сходами і вискочив на вулицю, репетуючи:
— Перегони, спеціальний випуск!
Дублін. Мені ще треба багато, багато чого навчитися.
Вони повернули ліворуч, пішли по Еббі-стрит.
— Я теж бачив видіння, — озвався Стівен.
— Ага, — сказав професор, широко ступаючи, щоб піти з ним у ногу. — Кроуфорд знає, куди ми.
Повз них промчав іще один хлопець, репетуючи на бігу:
— Перегони, спеціальний випуск!
Дублінці.
— Дві дублінські весталки{296}, — почав свою оповідь Стівен, — похилого віку й богомільні, прожили п’ятдесят і п’ятдесят три роки на Фамболлі-лейн.
— А де це воно? — поцікавився професор.
— У районі Блекпіттса.
Мокра ніч і голодний дух пекарняного тіста. Під стіною. Сальне обличчя блищить із-під її фланелевої хустки. Серця калатають несамовито. Акаша-хроніка. Швидше, любчику!
Ануж бо. Спробуй. Нехай буде життя.
— Їм закортіло побачити Дублін із вершечка Нельсонової колони. Наскладали вони три шилінги десять пенсів у червону бляшану скарбничку, подобу поштової скриньки. Тож вони витрусили звідти трипенсовики й один шестипенсовик, а монетки-пенсовики вишкрябали за допомогою ножа. Два шилінги три пенси сріблом, один шилінг сім пенсів міддю. Надягнули капелюшки та святкові сукні й взяли парасолі на випадок дощу.
— Мудрі діви, — зауважив професор МакГ’ю.
— За шилінг і чотири пенси вони купили свинячого холодцю й чотири скибки грінок у міс Кейт Коллінз, яка тримає їдальні в північному Дубліні, на Мальборо-стрит… Потім вони купили двадцять чотири стиглі сливи у дівчиська, що торгує під Нельсоновою колоною, щоб потамувати спрагу після холодцю. Потім заплатили дві трипенсові монети джентльменові біля турнікету і почали повільно тюпати вгору гвинтовими сходами, охаючи, спонукуючи одна одну, жахаючись у темряві, відсапуючись, перепитуючи одна одну, чи в тебе холодець, славлячи Господа і Пречисту Діву, наміряючись повернутися униз і визираючи у вентиляційні отвори. Ну, дяка Богові! Ми не могли уявити навіть, що це так високо.