Улісс

Ці жіночки, вони трохи без царя в голові

— Легше на поворотах, — застеріг Майлс Кроуфорд. — Ніяких поетичних вільностей. Ми тут у резиденції архієпископа.

— …і сідають на свої смугасті нижні спідниці, та, задерши голови, споглядають статую однорукого перелюбника^{299}.

— Однорукий перелюбник! — вигукнув професор. — Мені це подобається. Цікава думка. Розумію, що ви маєте на увазі.

Можна подумати, що дами дарують громадянам Дубліна піґулки негайної дії і швидкісні метеорити

— І від цього у них німіє шия, — пояснив Стівен, — і вони такі стомлені, що не можуть дивитися ні вгору, ні вниз, ні навіть розмовляти. То вони поставили між собою кульок із сливами і ну їх наминати, беручи по черзі, витираючи хусточками сливовий сік із підборіддя і спроквола випльовуючи кісточки між поручні.

Завершуючи свою оповідь, він раптом зареготав гучним молодечим сміхом. Почувши його, Ленеган і містер О’Медден Берк озирнулися, помахали рукою і рушили через вулицю, прямуючи до Муні.

— Кінець? — запитав Майлс Кроуфорд. — То й добре, а то вони могли б укоїти щось гірше.

Софіст затопив задаваці Єлені прямісінько в кирпу. Спартанці скрегочуть кутніми. Ітакійці проголошують їхню Пен звитяжницею

— Ви нагадуєте мені Антисфена^{300}, — сказав професор. — Учня софіста Горгія. Про нього кажуть, що ніяк не можна було збагнути, кого він більше гудив, інших чи самого себе. Він був син аристократа і рабині. То він написав трактат, в якому одібрав у аргів’янки Єлени пальму першости з вроди і від дав її бідолашній Пенелопі.

Бідна Пенелопа. Пенелопа Багачка^{301}.

Вони приготувалися перейти О’Коннел-стрит.

Алло, центральна!

Десь по різних місцях усіх восьми маршрутів застигли на коліях із непорушними дугами трамваї, які прямували в Ратмайнс, Ратфарнгем, Блекрок, Кінгстаун і Далкі, Сендимаунт Ґрін, Рінгсенд і Сендимаунт Тауер, Доннібрук, Пальмерстон Парк і Аппер Ратмайнс чи поверталися звідти, знерухомлені внаслідок короткого замикання. Візники, кеби, вантажні хури, поштові повози, карети, ящики з пляшками газованої мінеральної води, що торохтіли у візках на кінській тязі, чимдуж поспішаючи.

Як? — і відповідно — Де?

— А як ви це назвете? — запитав Майлс Кроуфорд. — І де вони взяли сливи?

З Верґілія, каже педагог. А другокурсник приписує сливи старозавітному Мойсею

— Назвіть це… постривайте-но, — озвався професор і, розмірковуючи, широко розкрив свої довгі губи. — Назвіть це… хвилинку. Назвіть це так: deus nobis haec otia fecit[105].

— Hi, — заперечив Стівен. — Я називаю це Погляд на Палестину з гори Пісґи або Притча про сливи.

— Розумію, — сказав професор.

І лунко засміявся.

— Розумію, — повторив він із щирою втіхою. — Мойсей і край обітований. Це ж ми підказали йому цю ідею, — додав він, звертаючись до Дж. Дж. О’Моллоя.

Цього чудового червневого дня за провідну зірку править Гораціо

Дж. Дж. О’Моллой утомлено позирнув скоса на статую і промовчав.

— Розумію, — знову повторив професор.

Він зупинився під пам’ятником серу Джонові Ґрею і поглянув угору на Нельсона крізь мереживо зморщок своєї кривої посмішки.

Відтяті кінцівки чоловіка виявляються великою спокусою для ласолюбних бабусь. Енн совається, Фло вигинається, а проте чи можемо ми їх ганити?

— Однорукий перелюбник, — повторив він, насупившись. — Це мене, по правді, забавляє.

— Та й бабусь це теж забавляло, — зауважив Майлс Кроуфорд, — якби ми знали все, що відомо лиш Господу Богу.

Епізод 8

Ананасні льодяники, лимонний цукат, іриси. Медоволипка дівчина совок за совком насипає цукерки учителю із школи Християнських братів^{302}. Щось вони там святкують. А потім у дітей заболять животи. Постачальник цукерок та зацукрованих фруктів Його Величности Короля. Боже. Спаси. Нашого. Сидить собі на троні, смокче червоні пастилки до білого осередку.

Насуплений парубійко з АМХ[106], що чатував у кондитерській Ґрема Лемона серед теплих солодких випарів, ткнув у руку містерові Блуму якусь листівку.

105

Нам бог надав ці дозвілля (лат. Верґілій, Буколіки. Еклога 1, 6).

106

Асоціація Молодих Християн.