Ох.
Його рука безсило впала обік.
Ніколи про це нічого не знатимуть. Не марнуватимуть часу. Газові кулі обертаються, злітаються, розлітаються. І так триває без кінця й краю. Газ, потім твердь, потім світобудова, потім холод, потім літає мертва оболонка, льодяна брила, наче ананасовий льодяник. Місяць. Вона сказала, що зараз молодий місяць. Гадаю, так воно і є.
Він проминув «La Maison Claire».
Постривай-но. Повний місяць був того вечора коли ми в неділю два тижні тому отож зараз певно молодий місяць. Ішли берегом Толки. Непогано для місячного вечора у Ферв’ю. Вона наспівувала: В небі місяць молодий, він травневий такий і віщує любов{344}. Він поряд із нею, по той бік. Лікоть, рука. Він. Світлячок засвітився в траві, і любов. Торкнулися. Пальці. Запит. Відповідь. Так.
Зупинись. Постривай. Якщо було, то було. Бо треба.
Містер Блум, подих його почастішав, крок сповільнився, пройшов повз Адам-корт.
Заспокоював себе годі тобі погамуйся нарешті а його очі повідомили: це вулиця серед білого дня похилі плечі Боба Дорена. У своїй щорічній гулянці, як сказав МакКой. Вони пиячать, щоб розважити душу балачками, витівками або cherchez la femme[107]. Зберуться в Кумі всією компахою і з дівками, а потім до кінця року і в рот не беруть.
Атож. Так думав. Намилився в «Імперію». Пішов. Краще йому б склянку газованої. Там де колись був театр «Арфа» Пета Кінселли до того як Вітбред очолив «Квінз». Славний хлоп. Комік у тому ж стилі, що й Дайон Бусіко, обличчя кругле як колобок, на голові старенький шотландський беретик. Три Юні Кралі{345} з «Шкільного Дзвоника». Як плине час, правда? У спідниці, а ноги у довгих червоних споднях. Пияки пили, реготали, пирскали слиною, похлиналися. Шквар іще, Пете. Червоні пики, пияцькі розваги, гоготіння і диму хоч сокиру вішай. Зніми ту білу шапчину. Очі в нього такі, наче він захмелений. Де ж він тепер? Десь жебрає. Арфа, яка колись доводила нас усіх до нестями.
Тоді я був щасливіший. Та чи був це я? І чи зараз я це я? Мені було двадцять вісім. Їй двадцять три коли ми переїхали з Західної Ломбард-стрит щось змінилося. Після Руді вона відчула до цього діла стійку відразу. Що було, того вже не вернеш. Як не втримаєш води в долоні. А ти хотів би повернутися до того? Саме коли починалося. Хотів би? Ти ж бо нещасливий у своєму домашньому житті, мій бідолашний вредний хлопчику? Прагне мені ґудзики пришивати. Треба відповісти. Напишу в бібліотеці.
Графтон-стрит збуджувала його почуття своїми барвистими маркізами. Вибивний муслін, шовки, пані, вельможні дами, брязкіт збруї і тупіт-копіт копит по розпеченій бруківці. У тієї жінки у білих панчохах товстелезні ножиська. От якби пішов дощ та заляпав їх грязюкою. Вчорашні селюки, вже обросли салом, м’яса теж вистачає. У такої жінки ноги завжди дебелі. У Моллі вони теж не дуже зграбні.
Чимчикуючи бадьорим кроком, він пройшов повз вітрини Брауна Томаса, шовкові вироби. Каскади стрічок. Найтонші китайські шовки. Нахилена урна вивергала з отвору потік криваво-червоного попліну: яскрава кров. Це привезли сюди гугеноти{346}. La causa è santa[108]{347}! Тара-тара. Чудовий хор. Тара. Прати слід у дощовій воді. Меєрбер. Тара: бум-бум-бум.
Подушечки для шпильок. Уже давно я застерігав її, що куплю таку. Стромляє їх повсюди по кімнатах. Голки у фіранках на кухні.
Він ледь підняв лівий рукав. Подряпина: майже загоїлася. Проте не сьогодні. Бо ж треба повернутися по той лосьйон. Червень-липень-серпень-вересень восьме. Ще майже три місяці. А може їй це й не сподобається. Жінки уникають піднімати шпильки. Кажуть кінець кох.
Атласні шовки, нижні спідниці на металевих дужках, розкладені променями шовкові панчохи.
Повертатися немає сенсу. Треба, щоб було. Скажи мені все.
Дзвінкі голоси. Жовтогарячий шовк. Брязкіт збруї. Все для жінки, оселя й апартаменти, найтонші шовки, срібло, заморські фрукти, добірні з Яффи. Агендат Нетаїм. Багатство світу.