Він замугикав, закінчуючи урочистою луною останні слова:
Трохи полегшало. Бурґундське. Добре мене збадьорило. Хто був першим виноробом? Мабуть, хтось такий, кого полонила печаль. Вип’єш, і вже герой. А тепер треба в національну бібліотеку, відшукати цю «Кілкенні піпл».
Гарненькі чистенькі стільчаки у вітрині крамниці Вільяма Міллера, товари сантехніки, які чекали покупців, зрушили перепинений плин його думок. Було б можна простежити і рух його донизу. Буває ж, що проковтне людина голку, а вона виходить з-поміж ребер через кілька років, бо суне по всьому тілу, з жовчних проток у селезінку, потім у печінку, і шлунковий сік кишками, що звиваються наче трубки. А от бідоласі, якого обстежують, довелося б довго стояти з голим пузом. Бо треба для науки.
— A cenar teco.
Що означає teco? Мабуть, «сьогодні ввечері».
Якось воно звучить не так.
Ключчі: два місяці, якщо я умовлю Наннетті. Це дасть два фунти десять шилінгів або ж два фунти вісім. Гайнс винен мені три. Два одинадцять. Прескоттове оголошення. Два п’ятнадцять. Приблизно п’ять гіней. Що ж, непогано.
Можна буде купити для Моллі якусь із тих шовкових комбінацій кольору її нових підв’язок.
Сьогодні. Сьогодні. Не треба думати.
Краще відпочити — на південь. Може, по англійських приморських курортах? Брайтон, Маргейт. Берег моря у місячному сяйві. Її голос лунає над морем. Знадливі дівчата-бережаночки. Біля дверей пабу Джона Лонга до стіни прихилився волоцюга у тяжкій зажурі, кусаючи кісточки коростявих пальців. Умілі руки шукають роботу. Згодні на помірну платню. Харчами не перебирають.
Містер Блум повернув за ріг вулиці біля вітрини кондитерської Грей із нерозкупленими тортами і пройшов повз книгарню велебного Коннелана. «Чому я одкинувся від католицької церкви?», «Пташине гніздечко»{357}. Він цілком у руках жінок. Кажуть, того року, коли погнила вся картопля, вони приманювали тарілкою супу дітей убогого люду, навертаючи їх до протестантської віри. Десь тут поблизу товариство навертати в християнство убогих євреїв, куди тато ходив. Та сама принада. Чому ми одкинулися від католицької церкви?
На краю пішоходу стояв сліпий хлопець, постукував по бровці тонким ціпком. Трамвая не видно. Хоче перейти вулицю.
— Ви хочете перейти? — запитав містер Блум.
Сліпий не відповів. Його кам’яне обличчя ледь насупилося. Він, вагаючись, повернув голову.
— Ви на Даусон-стрит, — пояснив містер Блум. — Моулсворт-стрит навпроти. Вам треба перейти? То можна йти вільно.
Ціпок, здригаючись, поповз ліворуч. Містер Блум подивився в той бік і знову побачив візок фарбівні, що стоїть біля паризької перукарні Адольфа Драго. Де я побачив уперше його набрильянтинений чуб, коли я. Похнюплена коняка. Візник заскочив до Джона Лонга. Промочити горлянку.
— Там стоїть візок, — сказав містер Блум, — але він не рухається. Я переведу вас через вулицю. Вам треба на Моулсворт-стрит?
— Так, — відповів хлопець. — На Південну Фредерік-стрит.
— Ходімо, — сказав містер Блум.
Він злегка торкнув його кістлявий лікоть, тоді узяв м’яку видющу руку і повів на той бік.
Скажи йому щось. Тільки не співчутливе. Їх таке дратує. Якісь шаблонні слова.
— Дощ так і не пішов.
Не відповів.
На піджаку плями. Їсть, мабуть, неохайно. Усе смакує йому інакше. Годувати його доводилося з ложечки. Рука у нього така, як у дитини. Як колись у Міллі. Чутлива. Мабуть, він може визначити, який я завбільшки, тримаючи мою руку. Цікаво, як його звати. Візок. Щоб тільки його ціпок не зачепився за ногу конячини стомлена трудяга хай собі покуняє. Добре. Не зачепився. Бугая обходь ззаду, а коня спереду.
— Дякую, сер.