— Познайомився з Ваєттом Ллойдом. — Я кивком указав на нього — раптом Джульєтт його не знає. Але вона, схоже, зрозуміла, про кого мова, навіть не глянувши. — Видавець Мактавіша.
— Так, я думала про нього, ще коли Симона згадувала. Хіба не марнотратство для такої поважної особи проводити чотири дні на фестивалі? Автори до нього приходять, а не він до них. — Вона знизала плечима. — Можливо, у нього справи з Мактавішем. Про що ви говорили?
— Насправді це була така дивна розмова. — Я всміхнувся. — Він перепросив.
— А. — Джульєтт замовкла, як людина, яка не зрозуміла щойно розказаного жарту. Її вилиці трохи напружилися. Потім вона зчитала вираз мого обличчя й розслабилася. — То ти це добре сприймаєш… Дуже благородно з твого боку. Яке полегшення.
— Що саме я добре сприймаю?
Чашка Джульєтт зупинилася на півшляху до рота.
— Хіба ти щойно не сказав, що він перепросив?
— Так, і саме це мене так насмішило. Бо це абсурд. — Я почувався коміком, який відчайдушно намагається втримати увагу натовпу, і єдиний вибір — подвоїти жарт і зробити щось смішне силою волі. Це ж було кумедно, хіба ні? — Він, мабуть, сплутав мене з кимось іншим. Я й гадки не маю, за що він перепрошував.
Джульєтт почухала чоло і всмоктала повітря крізь зуби.
— То ти не бачив цього, правда?
— Не бачив чого?
— Вибач, Ерне, я просто подумала, що ти не в тому настрої…
— Не в тому настрої для чого?
Нашу розмову перервав гучний плескіт у долоні. Той із персоналу, хто заспокоював Мактавіша, тепер привертав увагу всіх у вагоні. Капелюх акубра[4] щільно сидів на його голові, а з-під нього, наче ліани, звисало волосся. Рукави його сорочки були підкочені й відкривали жилаві м’язисті передпліччя: цей тип міг би втримати і вівцю під час стрижки, і невдоволеного шотландця-алкоголіка. Він дочекався, поки присутні затихнуть, — столику грубих старших дамочок знадобилося найбільше часу, — і тоді широко розвів руками.
— Гості, — почав він, і я впізнав голос із гучномовця в поїзді, — від свого імені й від імені моєї команди хочу привітати вас із початком нашої історичної подорожі на борту «Гана». Пропоную згадати корінних володарів тих земель, якими пролягатиме наша подорож, включно з моїм народом, народом Аранда, чиї землі вам відомі як Аліс-Спрінгс, і народом Ларракія, на землі якого ми сьогодні починаємо нашу експедицію. — Він зробив паузу під оплески. — Мене звуть Аарон, я керівник вашої подорожі. Сподіваюся, ми близько познайомимося протягом наступних чотирьох днів. Я до ваших послуг, як і Синтія, — він показав рукою за барну стійку, — яка стежитиме, щоб рівень кофеїну або алкоголю у вас не знижувався. Тож із нас двох вам краще триматися саме її.
Присутні відреагували на це хихотінням, що відповідало стандартним очікуванням щодо реакції на паузи й усмішки під час офіційної промови.
— А тепер найцікавіше, — продовжив Аарон. — Кінець нашого потяга має особливий привілей розміщати учасників п’ятдесятого, ювілейного Австралійського фестивалю авторів детективів. — Лунають оплески. — Ця подорож дасть змогу зазирнути в блискучі й захопливі думки деяких із найкращих письменників країни. — Оплески. — Ми незабаром вирушаємо, а опівдні відбудеться перша зустріч — панельна дискусія із усіма запрошеними авторами.
Він знову зробив паузу, але присутні вже втомилися аплодувати, тож чулися лише поодинокі оплески невтомних гостей.
— Перш ніж почнеться найцікавіше, ми подамо сніданок, — додав Аарон, і це оживило оплески, викликавши, мабуть, найзахопленішу реакцію. — Письменницький фестиваль обслуговують вісім вагонів, зокрема цей бар, ресторан «Королева Аделаїда» й вагон люкс, який ми спеціально позичили для цієї подорожі в наших друзів з «Індіан Пасифік»[5]. «Ган» сьогодні оснащений двома локомотивами й тягне тридцять п’ять вагонів, маючи довжину сімсот вісімдесят метрів і загальну вагу одна тисяча чотириста п’ятнадцять тонн.
Я очікував, що люди будуть розчаровані тим, що замість сніданку їм подали статистику, тому здивувався, почувши в натовпі шепотіння — водночас зацікавленість та одностайність, ніби кілька людей чухали підборіддя й погоджувалися: «Так, гадаю, це відповідна вага для такої подорожі». Це було мені наукою щодо аматорів, яку я вже мав би засвоїти: кожен вважає себе експертом.
5
«Індіан Пасифік» — компанія в Австралії та однойменний трансконтинентальний залізничний маршрут від узбережжя Тихого океану до узбережжя Індійського.