— Зневажати?
— Га?
— Ти мав на увазі «зневажати»?
— М-м-м.
— А що ти зробив для Мактавіша?
Тоді Ройс покліпав, наче вийшов із заціпеніння.
— Каннінґеме? Що ти тут робиш?
— Вкладаю вас у ліжечко, друже. Ви трохи перебрали.
— Скажи чесно. Цього ж не сталося, правда?
Ми зробили повне коло: він геть забув усе, що розповідав мені до цього, і напевно до ранку забуде решту. Не дивно, що Ройс звинуватив мене у фальсифікації: велика літературна містифікація — це вже традиція. Страшні історії наркоманів про травми, хоча автор ніколи не торкався жодної речовини; спогади тих, хто пережив Хіросіму, написані з комфортної уяви; щоденник 15-річної дівчини, складений 54-річною жінкою. В одному спогаді авторка стверджувала, що втекла від нацистських переслідувань і виросла в снігу, вихована вовчою зграєю, і весь світ у це повірив. Про її історію навіть зняли успішний фільм, перш ніж посипалися звинувачення, залишивши позаду розчервонілого видавця. Ройс був не першим, хто зневажав мене в будь-який спосіб, — я був на ранковому телебаченні, і в мене є твіттер.
— Це сталося, — повторив я.
— Тоді я думаю, ти просто найнещасливіший виродок, якого я коли-небудь зустрічав. І якщо тебе переслідує невдача, можливо, тут щось трапиться.
— Обережно з бажаннями.
Він дмухнув на мене малиновим перегаром.
— Я бажаю цього. Ми прокинемося завтра, і один із нас буде мертвий.
— Не кажіть так.
— Ти просто боїшся.
— Чого?
— Що я маю рацію. А якщо ні, я хотів би побачити, як ти відреагуєш на справжнє вбивство.
— На добраніч, Ройсе.
Я зачинив двері й за кілька секунд почув його громове хропіння. Коли повернувся до нашого купе, Джульєтт міцно спала й не поворухнулася. Вона зайняла верхнє ліжко. Одна рука, бліда в місячному світлі, мляво звисала з його краю. Якомога тихіше я переодягнувся в піжаму й ліг унизу, заплющив очі та спробував заснути.
Поїзд мчав у темряві.
Розділ 10
Основною частиною детективних романів є те, що безпосередньо перед убивством глибокої ночі певні розмови підслуховують. Саме це тут і станеться.
Мені не спалося. Я очікував, що м’яке погойдування потяга буде достатньо заспокійливим і медитативним, і, можливо, так і було б, якби я не забув урахувати, що в мені, наче в пральній машинці, хлюпали два мартіні та два пива. Окремо кожна з цих пар була б чудова, але вчотирьох вони влаштували в моєму животі свінгерську вечірку «ключі в мисці»[12]. Я прокинувся від булькання в шлунку невдовзі після того, як ліг, і не хотів шуміти в нашому тісному житловому просторі — ось як я опинився в коридорі, прямуючи до спільного туалету.
Громадський туалет у нашій частині був лише один: ним замінили чайно-кавову станцію біля ресторану. Тепер мій обов’язок як чесного детектива — розповісти вам усе, що я бачу. Але я позбавлю вас подробиць того, що сталося у вбиральні, лише скажу, що це було набагато жахливіше, ніж будь-яке вбивство, яке ось-ось станеться на поїзді. На зворотному шляху до купе, витираючи рота, я перевірив свій телефон і дізнався дві речі: щойно минула північ і в нас офіційно зник зв’язок. Від мого телефона не було б користі аж до Аліс-Спрінгс. Я помітив пелюстки квітів, рожеві й тендітні, із яких виклали доріжку на ковроліні, — натякало на чиюсь розкішну спробу влаштувати романтику. Це пояснювало алергію Ваєтта, або ж, можливо, вона в нього була на почуття.
Тоді я почув голос Ваєтта.
— Мене не хвилює, чого ви хочете, — казав він у своєму купе. Він підвищував голос, але не так, щоб когось розбудити. — Це у вашому контракті. Більше Морбунда. Усе просто. Для чого щось міняти через стільки часу?
Я замовк, але не розчув тихої відповіді Мактавіша, яка глухо пролунала крізь двері.
— Це було лише для реклами. Кожен прочитає роман, якщо вважатиме, що він останній, а коли виявиться, що це не так, усі будуть у захваті.
Почулися кроки.
— Ви обіцяли мені повернути його. А не написати… оце.
Ще одна глуха відповідь. Я нахилився до дверей, щоб краще чути. Пригадав дискомфорт Мактавіша через запитання про фінал Морбунда, його лютий погляд на Ваєтта. Ця сварка, певно, була продовженням.
— Я знаю, знаю. Арчі Бенч. Дуже, бляха, мило.
Пауза.
— Не погрожуйте мені.
Раптом потяг увійшов у поворот. Я гучно вдарився головою об двері, і, на мій жах, розмова припинилася. Я кинувся коридором і прослизнув до чайної ніші саме тоді, коли почув, як клацнули двері. Я прикинувся б, ніби заварюю чашку чаю, на випадок, якщо Ваєтт чи Мактавіш вийдуть розбиратися, але мою брехню зіпсував би той факт, що чайник викинули — певно, зламаний — у сміттєвий бак поблизу.
12
Партія свінгерів із ключами в мисці — це вечірка, на якій усі чоловіки кладуть свої ключі (наприклад, від машин) у миску, а наприкінці жінки вибирають їх навмання, щоб визначити, з ким вони проведуть решту вечора.