— Ну а нащо все оце?
— Не будь злюкою. Ти ж знаєш: щоб зробити грандіозне розкриття, треба зібрати всіх підозрюваних разом. Саме так ти й учинив би, хіба ні?
— Я знаю, як працює денаумент[19], — сказав я, насупившись.
— Де-ну-ма, — виправив позаду Вольфганг, поливаючи мою неправильну вимову французькою, мов сиропом. — Не «де-нау-мент».
— Мерсі, — прогарчав я, не повертаючись до нього обличчям. Попереду зі своєї кімнати вислизнула Ліза, швидко зачинила за собою двері, щоб ніхто не зайшов усередину, і доєдналася до «струмочка».
Важка рука поплескала мене по плечу. Знову Вольфганг. Я не бачив його обличчя, але відчував, як від його усмішки в мене палає шия.
— Схоже, він випередив вас, друзяко. Ваша книга тепер буде другою скрипкою.
Аудиторія Ройса була більш сонною та меншою, ніж він очікував. Ми впали на крісла й дивани, а Ройс біля барної стійки натягував підтяжки й лічив присутніх. Прийшли всі письменники, а інших було небагато: лише Гаррієт, яку, мабуть, розбудила процесія біля їхнього купе (я уявив «камінь-ножиці-папір» між Гаррієт і Джаспером: хто піде перевіряти причину метушні), і Симона. Не було Джаспера, Дугласа й Ваєтта, як і культу Еріки Метісон. Аарон і Синтія теж лишались у купе, що на протилежному боці ресторану. Виявилося, Ройс вирішив їх не будити — мабуть, не думав, що вони важливі в цій історії.
Ройс, здавалося, не наважувався почати. Його палець досі стукав по повітрю, рахуючи голови знову і знову. Зрештою Вольфганг підвівся, щоб піти, і це змусило Ройса припинити лічити й голосно відкашлятися.
— Упевнений, вам цікаво, чому я зібрав вас тут, особливо о такій пізній годині, — сказав він. Здавалося, він це репетирував.
Прокотилося загальне обурене бурчання, оскільки всі точно знали, чому ми тут. Це не надто стримало Ройса від його сценарію.
— Когось із вас це може здивувати, але Генрі Мактавіш був убитий. І хтось у цій кімнаті, — він запнувся, — у цьому поїзді, перепрошую, є вбивцею.
Ця обмовка багато пояснювала. Ройс не хотів починати, бо в кімнаті не було когось, важливого для його теорії. Серед них — Джаспер, учасниці книжкового клубу, Ваєтт, Аарон, Синтія, Дуглас і, мабуть, Джульєтт. Ройс міг не знати, що вона зійшла з поїзда. Також бракувало Брук, але вона увійшла саме тоді, коли я подумав про неї, примружила втомлені очі на групу, намагаючись збагнути, що відбувається. Брук сіла поруч із Лізою, яка, здавалося, була цим роздратована й відхилилася від неї.
— Переходьте вже до суті, — сказала Симона.
Це лише більше розбурхало Ройса.
— Вам допомогти? — Я не втримався від критичного зауваження. — Я вже таке робив.
— Чи не могли б ви просто… — Він стиснув кулаки біля стегон і перевів дух. — Дякую, Ернесте. Я сам упораюся. — Він понишпорив у кишені й, ніби трохи поступившись, витяг звідти блокнот, від’єднав від нього ручку «Джеміні» і з її допомогою простежив свою позицію в промові. — У багатьох із нас були причини не любити Генрі Мактавіша. Дехто, ймовірно, радий, що він мертвий. Але є тільки одна… о, так, тільки одна, — це точно було написано поряд із фразою «драматична пауза», — людина, яка справді пішла б на це.
Симона голосно позіхнула. З-під коміра Ройса по шкірі повзло почервоніння.
— Подивимося, що ми маємо. У нас є колега-романістка, яка вважає, що Генрі вкрав одну з її ідей. У нас є літературна агентка, яка хотіла б отримати частину заробітку Мактавіша, але її покинули біля метафоричного вівтаря. — Він указав пером на своїх обвинувачених, і обидві спохмурніли. Направду поки що теорії Ройса були розумними. Я розглядав їх обидві. — У нас є прозаїк, який зневажає комерційну жанрову літературу.
— Це справді мотив, який ви для мене знайшли? — пирхнув Вольфганг. — Я його не вбивав.
Ройс замовк, мить подумав, а потім провів ручкою по блокноту чітку горизонтальну лінію. Здавалося, що достатньо не погодитися з Ройсом, щоб він викреслив вас зі свого списку підозрюваних.
— Далі в нас є письменник, що страждає на брак ідей. — Він указав ручкою на мене. — Відчайдушно шукає новий сюжет для своєї другої книги. Можливо, він створив його сам. На кону також трохи грошенят. Можливо, хтось інший хоче, щоб він досягнув успіху, — хтось із його близьких, наприклад… — Ройс вертів головою, явно шукаючи Джульєтт.
— Вона спить, — сказав я. Ліза кинула на мене погляд, ніби здивована, що я міг збрехати. Я поклав обидві руки на щоки й удав здивування. — Хіба що… Невже вона… відійшла людей убивати, — ахнув я в нещирому здивуванні.
19