У чорному пуховику «Норт фейс» поверх сорочки на ґудзиках Майкл був схожий на відчайдуха, який заплатив за те, щоб зійти на Еверест. Він набрав повні груди гірського повітря, посмакував його, а з горла вихопилося дике «Ку-у-уі-і-і»[10]. Його голос лунко прокотився долиною.
— Ого, — вимовив Майкл. — Евонно, краєвид просто першокласний.
Він похитав головою, трохи переборщивши із захватом. Хоча, може, казав це щиро. Я не певен. Тоді він рушив до моєї матері. Думаю, тепер мені слід називати її «наша мати». Або й узагалі «його мати» чи «Одрі».
Майкл нахилився до неї та обійняв, мовивши щось на вухо. Вона вхопила його за плечі й потермосила, наче бажаючи переконатися, що він справжній. Майкл засміявся та сказав ще кілька слів, котрі я не розчув зі свого місця, а тоді брат повернувся до Марсело, який міцно потиснув йому руку й по-батьківськи поплескав по плечу.
Майкл рушив уздовж нашого півкола. Евонна отримала від нього обійми та повітряний поцілунок. Енді дісталося рукостискання.
— Доладна машина. Але на пагорб видертися буде складнувато, — сказав той Майклові.
Цікаво, чому чоловіки вважають, що в незручних ситуаціях треба говорити про машини?
З кожною новою людиною, з якою вітався Майкл, у животі в мене щось обривалося. Ми стояли рядком, від чого мені здавалося, що зустрічаємо королеву. Я відчував, як у горлі гупає серце. Спробував пробратися до коміра, але це було непросто, бо одягнений був, мов капуста. Мені здавалося, що стану на фут нижчим, поки він обійде всіх і дістанеться мене — сніг піді мною підтане, і я вгрузну. Софія обійняла його однією рукою, наче байдужого їй однокласника, з яким змусила танцювати вчителька.
— З поверненням, Майку, — кинула вона.
Це привернуло мою увагу. Упродовж життя брата називали по-різному: Мікі, Каннерс, Гем, Відповідач, — але ніхто не називав його Майком.
Поки Майкл дійшов до Люсі, та встигла наполовину здерти зубами помаду. Коли він зупинився перед нею, вона повалилася в його обійми, наче зламала підбор. Сховавши обличчя в нього на шиї, прошепотіла щось. Я був єдиним з нас, хто стояв достатньо близько, щоб розчути його відповідь:
— Не тут.
Люсі схаменулась, відпустила його, виструнчилась і тремко втягнула повітря носом, удаючи самовладання. Софія поклала руку їй на спину. Тоді Майкл дійшов до кінця ряду й став переді мною.
— Ерне.
Він простягнув мені руку. У нього були чорні руки в’язня, з брудом під нігтями. На обличчі грала переконливо тепла усмішка. Я не міг зрозуміти, чи радий він мене бачити, чи просто сумлінно відвідував театральний гурток у в’язниці.
Я потиснув йому руку й видушив:
— Радий, що ти вдома.
Хоча не був певен ні в першій, ні в другій частині речення.
— Без сумніву, Евонна вже розпланувала наші вихідні до хвилини, але я сподіваюся, що ми зможемо знайти момент, щоб випити по пиву десь у куточку, — сказав Майкл.
Я міг думати лише про те, що він натякає на гроші, та насправді його тон зовсім не відповідав такому припущенню.
Я відчував, що Софія не зводить з нас очей, намагаючись розчути, про що ми говоримо. Власне, я підозрював, що її спроба заспокоїти Люсі була лише прикриттям, щоб підкрастися до нас ближче.
— Я маю тобі дещо сказати. Про те, що я тобі завинив. Сподіваюся, ти вислухаєш мене.
Ви можете витягнути з контексту деякі слова: «завинив» чи «дещо сказати» — і тоді це звучатиме як погроза, але насправді його голос був якимось… смиренним. Це єдине слово, яким можу його описати. Я чекав від цієї зустрічі чого завгодно, але тільки не цього. Я намагався якось зіставити це з образом чоловіка, сповненого гніву, болю й жаги до помсти, яким уявляв собі Майкла. Я думав, що це лише маска, яка спаде, щойно ми опинимося наодинці, та все ж таки не помічав за ним ані тіні награності. Може, це просто братерство. Може, це просто рідна кров. Я привіз сумку грошей у надії на те, що він мене вислухає. Він привіз рукостискання й усмішку, сподіваючись на те саме.
Я закивав так само судомно, як до цього сопіла Люсі, сяк-так опанував себе й видушив жалюгідне «ага».
10
Вигук, який використовують у Австралії, щоб привернути до себе увагу в дикій місцевості або знайти зниклу людину.