— І стародавня Персія відома своїми квартирними пожежами? — запитав я.
— Дуже смішно. Вони вигадали цей спосіб тортур — збудували навіть спеціальну вежу, понад двадцять метрів заввишки. Вона була повна величезних шестерень, коліс і всіляких штук, а внизу — купа попелу. Вони зачиняли там богохульника — саме за такі речі в ті часи страчували. Отже, якщо просто сидіти в кімнаті з купою попелу, тобі нічого не буде, тож вони запускали механізм, щоб ті шестерні та колеса здіймали попіл і розпорошували його в повітрі. Людина всередині задихалася.
— Люсі казала, що першими жертвами була літня пара з Брісбена? Вона читала про це в інтернеті. Ти хочеш сказати, що їх убили саме так?
— Вона все правильно читала. Але ні, їх убили не зовсім так. Звичайно, навряд чи десь тут є триповерхові вежі для тортур, і схоже, що Зелені Черевики чимось душили. — Софія взяла з полиці неподалік викрутку й відсунула чоловіків комір трохи вниз, щоб було краще видно рану. — Судячи з товстого шару кіптяви на щоках і глибини рани, йому наділи на голову пакет з попелом і затягнули довкола шиї, а потім, після смерті, зняли.
— Сліди на снігу справляють таке враження, наче хтось бігав туди-сюди на невеликій ділянці, — зауважив я.
— Саме так. Нестача кисню досить швидко спричиняє дезорієнтацію — мабуть, він намагався зняти пакет і запанікував. Цілком міг хаотично бігати по колу.
— Якось не дуже середньовічно. — Ерін очевидно зрозуміла, що це прозвучало різко, тож вибачливо здійняла руки. — Вибач, це не сарказм — мені справді цікаво. Просто я думаю, що будь-хто може задушити людину, просто надівши їй на голову пакет. Навіщо мучитися з попелом?
— Я згодна. Думаю, що вбивця дуже квапився. Може, не встигав до світанку. Може, хтось із гостей зруйнував його плани. Але з тією парою з Брісбена вбивця бавився довго. Знову ж таки, вежі там не було, але була її сучасна версія. Їх зачинили в машині, яка стояла в гаражі, і прив’язали руки до керма пластиковими стяжками. На даху були вм’ятини, наче там хтось стояв, а на підлозі валялася садова повітродувка. Схоже, вбивця засипав попіл через люк на даху та встромив туди повітродувку, щоб це все розколошматити. Так само було з жінкою, яка потрапила в нашу реанімацію. Її прив’язали пластиковими стяжками в замкненому туалеті, заклеїли вікна та вентиляцію і лишили невеличку щілину, щоб устромити туди повітродувку. Саме так убивця діє зазвичай. Повільно. Але це все лише припущення, звісно.
— З подкастів. — Ерін здійняла брови.
— З подкастів.
— Це наче тонути без води, — сказав я. Я нікому не побажав би своїх снів про удушення, хоча більшість часу, який провів у материній зачиненій машині, я був непритомний. Я читав про плавців, які тонуть за кілька дюймів від поверхні, упевнені, що от-от зможуть виринути, от-от, ще трішечки. Я не уявляю, як це — всотувати повітря, якого довкола тебе повно, але не отримувати ані крихти кисню. — Ти гадаєш, що це той самий убивця, з тим самим обладнанням, так? Тебе не лише попіл наштовхнув на цю думку. Ти гадаєш, що ця рана в нього на шиї — від пластикової стяжки?
— Так. Краї рани надто чіткі для мотузки, а якби це було щось на кшталт волосіні, то рана була б глибшою. Тож я думаю, що це пластик. Але гляньте-но сюди…
Вона показала на трохи розтулений рот трупа, вийняла свій телефон (заряд батареї: 85 %) і посвітила туди ліхтариком. Нескладно було зрозуміти, чому вбивцю прозвали Чорним Язиком: рот загиблого зсередини був укритий вугіллям, від чого язик походив на чорного слимака, що ховався за сірими зубами.
— Це більше про людське око, аніж з якоюсь практичною метою. Він би задихнувся і в порожньому пакеті. Попіл тільки для того, щоб залишити слід.
— Навіщо йому це робити? — запитала Ерін.
— У відділенні невідкладної допомоги я набачилася різного, тож маю кілька припущень. Гадаю, ти знаєш, про що я думаю, Ерне. Ти ж бо пишеш про такі штуки. Який основний принцип modus operandi[14] вбивці-психопата?
— Що ж, — протягнув я. — Вважають, що психопат повинен робити все певним чином. Що спосіб убивства — важлива його складова, бо це щось означає. Та якщо це й справді аж так йому потрібно, то я не думаю, що він убивав би, знаючи, що не зможе виконати всі свої «пунктики». Хоча, може, його урвали вже в процесі. Але я вважаю, що таке вбивство для нього чи неї було б не вартим зусиль. До того ж я ніде поблизу не бачив вогнища. Таке помітили б. Тож не знаю, як це все нам допомагає.
— Не обов’язково палити вогнище — йому просто потрібен попіл і якийсь спосіб розпорошити його в повітрі. Та й узагалі, попіл можна купувати цілими мішками в крамницях для садівників. Коротше, я думаю, що вбивця приніс його із собою. Він був готовий. Тож моя друга теорія, мабуть, імовірніша.