Марсело знизав плечима.
— Я теж завжди так думав. Але Роберт ніколи не показував мені доказів — усе це залишалося між ним і його кураторкою. Він сміявся з того, що його змушували робити, — справжні «шпигунські штуки», як він їх називав. Розказував, як круто працювати під прикриттям. Принаймні спершу.
Він відкинувся на спинку крісла й замовк, потираючи руками коліна. Явно поринув у спогади. Марсело сумував за другом.
Мені було дуже дивно уявляти батька таким: чоловіком, за яким сумують. Може, він усе-таки залишив у спадщину ще щось, окрім лихої слави? Розповідь Марсело все-таки змусила мене поглянути на батька в трохи іншому світлі. Він був чоловіком, який жартував про шпигунські штуки. Який мав друзів. Я скористався миттю тиші, щоб сперти голову на стіну, заплющити очі та спробувати відволіктися від докучливого болю.
Робота під прикриттям. Кураторка. Шпигунські штуки. Я крутив ці слова в голові. Одна з моїх книжок була про те, як писати шпигунські романи, і хоча продавалася вона не дуже добре, я трохи тямив у Ладламі й Ле Карре[16].
— Це все, що я знаю, — просочився в мої роздуми голос Марсело.
— Усе? — Я не розплющував очей, сподіваючись, що мій незагрозливий, напівмертвий вигляд спонукає його до ще якогось зізнання. Марсело не заковтнув наживки, тож я вирішив трохи натиснути. Зрештою, тепер я був Майкловим адвокатом, тож мав право на невеличке нахабство. — Тобі було відомо все це, коли судили Майкла. Ти скористався Алановим минулим, щоб маніпулювати стороною звинувачення, бо знав, що вони не захочуть, щоб цю незручну інформацію витягували в судовій залі. Саме тому ніхто не ставив жодного запитання про готівку, яку знімав Майкл, не шукав тих грошей і не розбирався з дивним вогнепальним пораненням.
— Яких грошей?
Це трохи мене похитнуло. Адже Марсело мав перевірити Майклові рахунки, чи не так? Чому під час розслідування ніхто не помітив зникнення такої великої суми? Навіть якби Майкл знімав гроші маленькими частинами, це все одно було б легко виявити. Але я не надто знався на таких розслідуваннях. Треба було читати більше юридичних трилерів.
— Не знаю, на що ти натякаєш, але я виторгував Майклові найкращу угоду за тих обставин, використавши всі доступні мені засоби. Це моя робота.
— Ти готовий порушувати правила заради Майкла, але не заради Софії.
Я пригадав, що він не хоче захищати доньку в її справі про лікарську помилку.
— Це… — Марсело наїжачився. Я почув шурхіт одягу, коли він виструнчився в кріслі. — Це не зовсім так. Віриш чи ні, та я хочу як краще для неї.
— Тоді де правда, Марсело? — Я підвищив тон і розплющив очі, сподіваючись трохи натиснути. Знав, що мій погляд зараз має бути загрозливим видовищем: налиті кров’ю, незмигні очі людини, яка мало не потонула. Я помітив, як Марсело зиркнув у бік коридору, і сприйняв це як острах, що нашу розмову перервуть. Скидалося на те, що він хотів ще побути зі мною наодинці. Я боровся з бажанням обм’якнути і знову спертися на стіну, бо рука страшенно боліла, але мій гнів напевно діяв на Марсело, тож повів далі: — Вантажівка покотилася зі схилу після того, як я поговорив з Майклом і ретельніше оглянув вранішню жертву. Це не може бути збігом. Вантажівка не стояла на ручнику. Ерін здалося, що на землі розлита гальмівна рідина. Це було підлаштовано. Хтось намагався замести сліди й після тридцяти п’яти років знову поховати те, що відкопали Ерін і Майкл. Батько шукав неспростовні докази перед смертю, і ми знаємо, що Алан продавав Майклові якусь інформацію…
— Гаразд, гаразд. — Марсело заскрипів зубами, перериваючи мене. Його погляд знову метнувся в бік дверей. — Я знаю лише, що тієї ночі він мав зустрітися зі своєю кураторкою, щоб передати їй щось важливе. Гадаю, Роберт став свідком убивства.
Ось воно.
— Дитини, — кинув я.
Марсело побілів, наче осетер, якого кинули в крижану воду.
— Звідки ти знаєш?
— Інтуїція.
— Так, це те саме, що було в мене. Інтуїція та теорії. — Прозвучало не надто переконливо: наче він досі не вирішив, що казати мені, а що приховати. — По смерті Роберта я сам намагався з’ясувати, що могло бути аж таким важливим, щоб убивати його. Не кажучи вже про те, хто міг його налякати такою мірою, що він став носити із собою пістолет. Повір, це було несхоже на нього. Я вже говорив, що Шаблі знахабніли. Ішлося вже не тільки про стрілянину під час пограбувань: як ти сам сказав, вони з’ясували, що викрадати людей прибутковіше. Твій батько не збирався брати участі в цьому — зрештою, у нього самого були діти. Але десь за тиждень до того, як він загинув… Історія стара як світ, нічого незвичного. Викрадають дитину однієї багатенької сім’ї. Батьки вирішують схитрувати. У них є гроші, але вони напихають валізу папірцями замість купюр. І дівчинка зникає. Справу так ніколи й не розкрили, але все вказувало на Шабель. Може, Майкл казав…