Розповідати докладно про все, що і в якій країні він бачив, було б надто довго, та й не входить воно в мету цього твору; можливо, ми поговоримо про це іншим разом. Особливо ж доцільно буде звернути головну увагу на розумні й корисні установи, помічені цим мандрівником у народів, які досягли певного рівня культури. Про все це ми жадібно розпитували його, і він дуже радо відповідав на наші запитання. Поки що ми утрималися від розпитувань про різні чудовиська, бо вони перестали бути чимсь незвичайним. Усіляких Скілл[27], хижих Келен[28], людожерних Лестригонів[29] та подібних їм жахливих страховиськ можна знайти ледь не скрізь, а ось громадян з розумними і здоровими поглядами на життя ти не всюди знайдеш.
Зрештою, відмітивши у цих нових народів чимало хибних законів, Рафаїл разом з тим перелічив багато таких, що могли б послужити прикладом для виправлення помилок, яких припустилися наші міста, народи, племена й королівства.
Тепер я маю намір переповісти те, що він розповідав про звичаї й установи утопійців. Попередньо, однак, перекажу розмову, яка послужила неначе переходом до згадки про цю державу.
Так ось, Рафаїл дуже влучно перелічив спершу хиби в державному устрої нашому і тих народів (а їх назбиралося чимало тут і там), далі він підкреслив розумні установи, наявні як у нас, так і в них, причому він характеризував звичаї й здобутки кожного народу так проникливо, що складалось враження, немовби він прожив увесь вік у тих краях, де зупинявся лише ненадовго.
Тому Петро, який з подивом слухав його, сказав: «Далебі, мене дивує, дорогий Рафаїле, чому ти не запропонуєш свої послуги якомусь королю. Я впевнений, що ти припав би до вподоби будь-якому з них, бо своєю вченістю і знанням людей та країн міг би не лише їх розважати, а й повчати добрими прикладами й допомагати мудрими порадами, водночас ти чудово влаштував би свої власні справи та й подбав би про своїх рідних».
«Що стосується моїх рідних,— відповів він,— то я про них не журюсь, бо, думається мені, я чесно виконав свої зобов’язання щодо них. Інші тільки на схилі віку або в час хвороби відписують їм своє майно, причому навіть неохоче це роблять, і тільки тому, що не можуть більше його доглядати, а я розподілив усе, що мав, поміж рідних і друзів, будучи не лише сповна здоровим і міцним, а й молодим. Гадаю, що вони повинні бути задоволені моєю добротою й не вимагатимуть від мене ще чого-небудь, приміром, щоб я заради них поступив на службу до королів».
«Твоя правда,— сказав Петро,— але я мав на увазі інше: щоб ти став не слугою, а робив послуги королям».— «Слово „послуга“ лише на один склад довше, ніж слово „слуга“»,— зауважив Рафаїл. «Як би ти це не витлумачив,— мовив Петро,— я вважаю, що в такий спосіб ти міг би принести користь не лише поодиноким людям, а й всьому суспільству, та й поліпшити своє становище».— «Поліпшити своє становище, обираючи шлях, від якого відсахується моя душа? — спитав Рафаїл.— Тепер я живу, як хочу, а це, безперечно, випадає на долю небагатьом багряноносцям[30]. Хіба без мене мало таких, що запобігають ласки у можновладців? Ти гадаєш, що станеться велика біда, якщо обійдуться без мене або когось іншого, подібного до мене?»
Тоді я сказав: «Дорогий Рафаїле, ясна річ, що ти не жадібний ні до багатства, ні до влади, і людину таких поглядів я, звичайно, поважаю й шаную не менш від кого-небудь із можновладців. А втім, мені здається, що ти зробиш велику справу, достойну тебе і твого розуму, такого шляхетного й філософського, якщо присвятиш свій талант і наснагу суспільству, навіть якби це пов’язано було з певними особистими втратами. Бо коли б ти став радником якогось великого володаря, то міг би принести неабияку користь, схиляючи його до правди й чесності. А що ти саме так діяв би — я не сумніваюсь. Адже від правителя, немов з невичерпного джерела, ллється на весь народ струмінь усілякого добра й зла. Ти завжди завдяки своїй досконалій вченості навіть при відсутності відповідної практики, більше того, хоч би й без ученості, а лише завдяки пребагатому життєвому досвіду, став би видатним порадником будь-якого з королів».
«Дорогий Море,— відповів Рафаїл,— ти припускаєшся подвійної помилки: по-перше, щодо мене, по-друге, щодо самої справи. Бо в мене немає здібностей, які ти мені приписуєш, і якби навіть вони й були у найвищому ступені, то й тоді моє відречення від особистої свободи не дало б державі ніякої користі. По-перше, річ у тім, що володарі здебільшого радніше займаються справами військовими (а в них я не маю ніякогісінького досвіду та й не бажаю його мати), ніж благородними мирними справами. Далеко настирливіше вони дбають про те, щоб усіма правдами й неправдами завоювати нові країни, ніж про те, щоб добре правити своїми володіннями. Крім того, в складі королівської ради немає нікого, хто був би справді настільки розумний, щоб не потребував поради іншого, і немає такого, хто, маючи власну думку, був настільки розумним, щоб хотів прислухатися до поради іншого; ці радники тільки те й роблять, що підтакують найнедоречнішим висловлюванням улюбленців володаря й силкуються своєю згодою досягнути їхньої ласки. Звичайно, сама природа влаштувала так, що серцю кожного милі його власні творіння. Це ми бачимо і в тваринному світі: крукові подобається його пташеня, мавпі — любе її малятко[31]. Отже, коли в королівській раді, де з заздрощів нехтують чужою думкою або найкращими вважають лише свої поради, хтось переповідає те, що прочитав про давноминулі події, чи те, що побачив в інших країнах, то слухачі поводять себе так, немовби уявлення про їхню мудрість наражене на небезпеку,— вони бояться, що заживуть слави дурнів, якщо їм не вдасться знайти помилок у чужих поглядах. А коли доказів їм не вистачає, то вдаються до такого прийому: це, кажуть, було до душі нашим предкам, з якими ми хотіли б зрівнятися щодо мудрості. Сказавши таке, вони заспокоюються, переконані, що чудово себе захистили. Виходить, неначе велика небезпека виникла б для держави, якби знайшовся хтось мудріший у чому-небудь від предків[32]. З усім тим, що вони вдало запровадили в життя, ми дуже радо миримось, але коли в якійсь справі можна порадити розумну зміну, ми вмить судомно чіпляємося за цей довід і не дозволяємо ніяких змін. З такими зарозумілими, недоречними, безглуздими міркуваннями я зустрічався часто-густо в різних країнах, а одного разу також в Англії».
27
Скілла (Сцілла) — в давньогрецькій міфології потвора, яка разом з іншою потворою — Харібдою, проживаючи на скелях по обох боках Мессінської протоки, що між Італією і Сіцілією, нападала на мореплавців і знищувала їх.
28
Келено — в давньогрецькій міфології одна з гарпій — міфічних страховиськ з обличчям дівчини, тілом шуліки і величезними кігтями.
29
Лестригони — міфічне дике плем’я велетнів-людожерів, яке згадується в «Одіссеї» Гомера (VII, 77—132).
32
Про суспільний консерватизм і небажання міняти що-небудь у державному устрої мова йде в Арістотелевій «Політиці» (II, 5).