У верхній частині храму мешкають двадцять чотири жерці, які опівночі, в полудень, вранці й надвечір, тобто чотири рази на добу, співають псалми на честь бога. Їхня справа — спостерігати за зорями, відзначати їхній рух за допомогою астролябій[278], пізнавати їхню силу і дію на справи людей. Вони знають, де й які зміни стались у світі або можуть статися й коли саме; відправляють посланців розвідати, чи справді ті чи інші явища відбулися, реєструють правдиві та хибні віщування, щоб на підставі досвіду могли надалі провіщати без помилок. Визначають години зачаття, дні сівби, жнив, збору винограду, виступають немовби посередниками і сполучними ланками між богом і людьми. З-поміж них переважно вибирають 
. Ці жерці записують пам’ятні події і проводять наукові дослідження. Вниз сходять до людей лише на сніданки та обіди, подібно як життєдайний дух спускається з голови до шлунка й печінки. З жінками не мають статевих зносин, хіба що зрідка, і тільки тоді, коли цього вимагає стан здоров’я. Щоденно до них піднімається і обговорює з ними все те, що вони відкрили нового для добра міста й народів усього світу.
Унизу, в храмі, хтось, призначений народом, постійно молиться перед вівтарем; щогодини його змінює інший, як це буває у нас під час урочистого сорокаденного молебня. Такий вид молитви вони називають «тривалим жертвоприношенням». Після трапези славлять бога музикою. Потім оспівують подвиги героїв християнських, єврейських і поганських, взагалі різних інших народів, і це сповнює їхні серця справжньою радістю, бо вони нікому ні в чому не заздрять. Під керівництвом свого правителя співають пісень про любов, мудрість та Інші чесноти. Кожен обирає собі жінку, яка припала йому найбільше до вподоби, і під колонадами кружляють пари у веселому принадному танці.
Жінки носять довге волосся, зв’язуючи його вузлом на потилиці та заплітаючи в одну косу. Чоловіки вистригають усе волосся, залишаючи лише довге пасмо. За головний убір служить їм хустина, на яку надівають круглу шапочку, трохи ширшу за голову. За містом носять капелюхи, а в місті берети — білі, червоні або строкаті, відповідно до професії чи заняття. Службові особи мають головні убори трохи більші й привабливіші.
Про свята
Чотири їхні великі свята припадають на періоди, коли Сонце вступає в чотири поворотні точки світу, тобто в знаки Рака, Терезів, Козерога й Овна[279]. У цей час вони влаштовують цікаві й змістовні вистави, щось на зразок наших комедій. Святкують також повний і новий місяць, день заснування міста, роковини різних перемог над ворогами тощо. Спів жіночих хорів, фанфари, торохтіння барабанів, постріли з бомбард побільшують святкову врочистість.
Про роль поетів
Під час цих свят поети славлять видатних полководців та їхні перемоги. Хто з них, однак, вплітає у твір вигадки чи перехвалює когось із героїв, наражається на кару. На думку соляріїв, не може гідно носити звання поета той, хто дозволяє собі неправдиво зображувати дійсність. Таку поетичну вільність вони засуджують як заразу, шкідливу для всього людства, бо в такий спосіб поети віднімають нагороду в доблесних людей і віддають її іншим, часто-густо негідникам, керуючись при цьому або страхом, або бажанням підлеститись, або честолюбством, чи жадобою наживи. Пам’ятники заслуженим діячам споруджують лише після їхньої смерті. Однак тих, хто уславився винаходами або корисними відкриттями, хто зробив державі важливу послугу в мирному ділі чи на війні, заносять у «Книгу героїв» за їхнього життя. Щоб запобігти заразі, тіла померлих не ховають у землі, а спалюють, перетворюючи їх у вогонь — благородну і животворну стихію, яка походить від Сонця і повертається до Сонця. Чинять це і для того, щоб не дати підстав для виникнення ідолопоклонства. Залишають, однак, статуї і зображення героїв, що їх повинні розглядати вродливі жінки, обрані властями для того, щоб народжувати дітей.
Про молитовний ритуал
Солярії моляться, повертаючись навпереміну на чотири сторони світу: ритуал вранці спочатку на схід, потім на за хід, відтак на південь і нарешті на північ, а увечері навпаки: насамперед на захід, потім на схід, відтак на північ, а тоді на південь. Проказують вони завжди одну й ту саму молитву, в якій просять про тілесне здоров’я, душевну бадьорість і щастя для себе й всіх народів. Закінчують моління словами: «Хай буде на це воля божа». Всенародні молебні тривають довго й звернені до неба. Тому вівтар у них круглий і поділений чотирма проходами, які перехрещуються під прямим кутом. Ними входить
278
Астролябія — стародавній астрономічний інструмент, який служив для визначення положень небесних світил. Опис його подає Птолемей.
279
Сузір’я ці означають початок окремих пір року. Так, знак Рака означає літнє сонцестояння, Терезів — осіннє рівнодення, Козерога — зимове сонцестояння, Овна — весняне рівнодення.