і, чотири рази поблагословивши, молиться, скерувавши погляд у небо. Цей обряд вважається великим таїнством. Вбрання первосвященика приваблює зір своєю пишністю і доцільністю, подібно як шати Аарона[280].
Про астрономію в релігійних обрядах і в літочисленні
Час лічать солярії не за тропічним, а за сидеричним роком, але щорічно відмічають наскільки рік тропічний випереджає сидеричний[281]. Вони вважають, що Сонце безупинно наближається до Землі й, описуючи щораз вужчі кола, досягає тропіків і рівнодення раніше, ніж у попередньому році, а може, нашим очам це тільки здається, оскільки ми бачимо його щораз нижче у нахилі[282]. Календарні місяці рахують за рухом Місяця, а роки лічать за рухом Сонця. З уваги на те, що одна міра збігається з другою лише через дев’ятнадцять років, коли голова Дракона[283] завершить свій кругообіг, солярії створили нову астрономію.
Вони славлять Птолемея і захоплюються Коперником[284], підкреслюючи, що вже Арістарх[285] і Філолай[286] були його попередниками. Кажуть, однак, що перший з них для обчислення руху небесних тіл вдається до камінців, другий — до бобів, але і той, і другий платять світові неповноцінною монетою. Тим-то вони самі наполегливо досліджують цю справу, оскільки це потрібно для пізнання будови та устрою світу і вирішення, чи настане його кінець, чи ні, а якщо так, то коли саме. Вірять вони у правдивість пророцтва Ісуса Христа[287] про знамення на Сонці, Місяці й зорях перед кінцем світу, що в нас заперечує чимало дурнів-недовірків, через це загибель світу заскочить їх зненацька, як злодія серед глухої ночі. Тому чекають вони оновлення світу, а можливо, і кінця. На їхню думку, дуже важко вирішити, чи світ виник з нічого, чи з руїн інших світів, чи постав з хаосу; вважають, однак, не тільки імовірним, а й безперечним, що світ був створений, а не існував споконвіку. Тому-то в цьому питанні та й у багатьох інших нехтують Арістотелем[288], якого називають логіком, а не філософом, і на підставі аномалій[289] отримують багато вагомих доказів проти вічності світу. До Сонця й зірок ставляться з благоговінням, ніби до живих істот, вшановуючи їх, немов зображення бога, немов його храми та вівтарі, проте не поклоняються їм. Найбільше шанують вони Сонце. Але ніщо на світі, на їхню думку, не заслуговує поклоніння і обожнення, крім бога, і тому тільки йому одному вони поклоняються; якби цього не робили, то потрапили б у ярмо ідолопоклонництва й зазнали б біди. В Сонці вони вбачають і пізнають суть бога, називаючи його віддзеркаленням божим, обличчям божим, живим образом, що проливає на землю світло, тепло, життя, животворні сили і всілякі блага. Цим пояснюється, що й вівтар у них побудований на зразок Сонця, а священики їхні звеличують бога в Сонці і в зорях, які здаються їм його вівтарями, а небо — його храмом. Звертаються до прихильних ангелів як до посередників, що населяють зорі — їхні живі оселі. Вірять, що бог виявив свою безмежну велич і передусім у небі і в Сонці, яке є його відображенням і неперевершеним творінням.
Вони відкидають Птолемеєві й Коперникові ексцентрики і епіцикли[290]. Доводять, що існує лише одне небо[291], що планети самі рухаються й піднімаються, коли наближаються до Сонця й вступають з ним у сполучення; з тої причини вони повільніше рухаються уперед по великому колу в напрямку загального руху, а коли підходять до Сонця, то дещо збочують, щоб прийняти від нього світло. Далі, вже ближче до землі, вони рухаються коротшою дорогою і значно швидше[292]. Коли вони пересуваються із такою ж швидкістю, як і нерухомі зірки, то їх називають стаціонарними, а коли швидше — ретроградними, як звичайно іменують їх астрономи, коли повільніше — то такими, що йдуть прямо до великого світла, яке вони одержують і до якого піднімаються і т. д. Бо з квадратур і в протистояннях планети знижуються, щоб від цього світла не віддалятись. Тільки Місяць навіть у протистоянні, тим паче в сполученні[293], піднімається вгору, тому що перебуває нижче від Сонця. Через це й здається, що всі небесні світила, хоч і рухаються із сходу на захід, пересуваються у зворотному напрямку, бо все зоряне небо обертається протягом двадцяти чотирьох годин, а вони повільніше, через що відстають на своєму шляху. Саме тому, що небо їх обганяє, складається враження, начебто вони рухаються зворотно. Зате ніколи не видно, щоб Місяць, який є найближче до нас, перебуваючи чи в протистоянні, чи в сполученні, рухався назад. Але й він тільки незначно посувається вперед тоді, коли повністю освітлений згори або знизу. Річ у тім, що перше небо[294] настільки швидше рухається порівняно з Місяцем, що в своєму русі обганяє його на тринадцять градусів[295], на які Місяць відстає. Отже, Місяць не рухається назад, а лише сповільнює або прискорює рух уперед або назад. Звідси, ясна річ, випливає, що епіцикли й ексцентрики не здатні пояснити, чому планети рухаються то вгору, то вниз, то назад і чому сповільнюють свій рух. Солярії доводять, що мандрівні зорі[296] в певних частинах всесвіту вступають у співдружність з небесними явищами. З цієї причини вони затримуються там довше. Звідси й виникає твердження, що вони піднімаються до абсиди. А довше перебування Сонця в північній смузі, ніж у південній, вони пояснюють фізичними причинами, зокрема тим, що Сонце піднімається, щоб дужче нагрівати землю там, де випало їй одержати більше сили в той час, коли воно скерувалося спершу на південь, як тільки виникло разом із світом. Через те, всупереч новішим поглядам, вони погоджуються з халдеями[297] і стародавніми євреями в тому, що світ виник тоді, коли у нас буває осінь, а на південній півкулі весна. Отже, Сонце, піднімаючись, щоб надолужити втрачене, більше днів перебуває на півночі, ніж на півдні[298], і видно, що воно сходить на шлях ексцентрика. Разом з тим солярії не мають твердої певності, чи Сонце є центром нашого світу, чи немає ще інших центральних планет і чи навколо них не обертаються інші Місяці так само, як обертається Місяць навколо нашої Землі. Але вони, не заспокоюючись, наполегливо намагаються дійти до істини.
281
Тропічний рік, або астрономічний — проміжок часу, протягом якого Сонце двічі проходить точку весняного рівнодення; сидеричний, або зоряний рік — період повного обертання Сонця (365 днів 6 год. і 9 сек.), тобто повернення Сонця до тої самої точки неба. Внаслідок т. зв. процесії, тобто переміщення точки весняного рівнодення, тропічний рік коротший від сидеричного на 20 хв. 20,3 сек. (365 днів 5 год. 48 хв. і 46,5 сек.).
283
Головою Дракона називається висхідний вузол Місяця, тобто точка, в якій Місяць, рухаючись на північ, перетинав екліптику. Хвостом Дракона називали низхідний вузол Місяця, тобто пункт, в якому це світило перетинає екліптику, рухаючись на південь. Ці вузли завершують повне обертання через кожні 19 років (точніше 18,6 року). Кампанелла має на увазі саме їх.
284
Кампанелла приписує соляріям астрономічну систему, яка являє собою суміш положень астрономії і астрології, а також його власних фізичних і філософських поглядів. Як видно з цього астрономічного екскурсу, він, хоч і захищав геліоцентричну систему Коперника і Галі лея (виступив на захист останнього в окремому творі), але у вирішенні питання, якій системі дати перевагу: геоцентричній давньогрецького вченого Клавдія Птолемея чи геліоцентричній Коперника — Галілея, займає хистку позицію. Це, зокрема, знайшло свій вияв у реченні: «Разом з тим солярії не мають твердої певності, чи Сонце є центром нашого світу...»
285
Арістарх Самоський (кінець IV — перша пол. III ст. до н. е.) — давньогрецький астроном, який вважав, що планети Земля і Місяць рухаються всередині сфери нерухомих зір, в центрі якої розміщене нерухоме Сонце. Земля рухається навколо Сонця по колу, обертаючись при цьому навколо своєї осі.
286
Філолай (V ст. до н. е.) — давньогрецький філософ, учень Піфагора. Із фрагментів його творів деякі вчені припускають, що він перший відстоював геліоцентричну доктрину.
288
Арістотель твердив, що світ не був створений, а існував вічно. Це суперечило вченню християнської релігії про те, що світ створив бог.
289
Аномаліями називають в астрономії відхилення від рівномірного кругового руху небесних світил.
290
Ексцентрики і епіцикли — астрономічні терміни, впроваджені в науку давньогрецькими астрономами. Так, поняття ексцентриків впровадив у астрономію Гіппарх для пояснення нерівномірного руху Сонця і Місяця. Терміном «епіцикл» користувався Птолемей, який твердив, що планети рухаються по епіциклу, тобто малому колу навколо якогось центру, а цей в свою чергу рухається навколо Землі по великому колу. Терміном «епіцикл» послуговувався і Коперник, але в іншому значенні, ніж Птолемей. Він ужив його для пояснення неправильностей в дійсних рухах планет, які не можна пояснити ексцентричністю орбіт.
292
Кампанелла дає розгорнутий опис руху планет, які рухаються вперед, назад або зупиняються, з власними поясненнями цих явищ. Вражає той факт, що він вважає зворотний рух планет, всупереч загальноприйнятим поглядам сучасників, уявним, а не дійсним.
293
Квадратура — таке положення планети, коли прямі, проведені від Землі до планети і до Сонця, утворюють прямий кут (для Місяця — це перша і остання чверті); протистояння (опозиція) — це положення планети в точці, протилежній Сонцю; для Місяця — це повня; сполучення — положення планети перед або за Сонцем, для Місяця — молодик.
294
Трохи вище Кампанелла твердив, що солярії визнають лише одне небо. Згадка про перше небо суперечить попередньому. Тут автор «Міста Сонця» йде за термінологією Птолемея, який визнає більшу кількість небес.
297
Xалдеї — жителі стародавнього Вавілона. Славилися знанням астрології та мистецтвом ворожіння.
298
Весна й літо на північній півкулі тривають близько 180 днів, на південній — близько 179 днів.