Увечері ми дійшли до ріки Емель і стали на ночівлю. Ріка тече тут у берегах з жовтозему, що поросли тростиною і спускалися уступами до буро-жовтої води, яка, звичайно, замерзла, і лід уже витримував вагу навантажених верблюдів. Але верблюди, як відомо, ковзають ногами на голому льоду, і ми увечері мусили приготувати їм дорогу, посипавши лід шаром піску, а для водопою їм і коням зробити ополонку. Трохи далі на схід вздовж ріки видно було плоскі горби Маніту, Лаба та Арал-Тюбе, розкидані серед заростей тростин та порослі кущами, які дали нам паливо. На заході на березі ріки видно було китайський митний пост. Російський пост можна було розглядіти далі. Коли смерклося, два солдати китайського поста навідалися до нас під приводом перевірити паспорти, але, зрозуміло, головним чином для того, щоб їх почастували. Ми дали їм свіжих баурсаків до молочного чаю і по пачці тютюну. Паспорти наші вони перевірили дуже швидко, звернувши головну увагу на мальовничі штемпелі, а не на текст, з якого вони дізналися б, що один з нас збирається йти у Лхасу на богомілля.
Увечері, коли ми пригнали наших коней і верблюдів до ополонки, що на ріці Емель, і стали напувати з відра, Лобсин вигукнув:
— Яка брудна вода в цій річці, Хомо! Чому це? Адже недалеко звідси в горбах Джельди-Кара вода ще чиста. Невже це місто Чугучак спускає в ріку стільки бруду, який так каламутить воду?
— Навряд, — відповів я. — Я думаю, що в долині Емель ріка тече в берегах з цієї жовтої глини і розмиває її, тому й вода стає такою брудною[17].
Другого дня ми пішли на південь піщаним степом, який поріс невисокою, але досить густою травою. І тут вздовж кордону худоби не пасли. На заході видно було піщані горби, що облямовують пониззя ріки Емель та сусідній берег озера Алаколь; вони простягалися пасмами барханів, почасти голих, які нагадали нам останні дні нашої злополучної подорожі по південній окраїні пустині Такла-Макан. Але день був тихий, і піски не зривались курявою. На південному сході видно було плоскі горби передгір'їв Барлику. Після полудня ми ввійшли в долину з положистими схилами, вкритими дрібною густою травою, а смерком зупинились на березі струмка, облямованого смугою тростини. Цієї тростини було так багато, що можна було розраховувати на добрий корм для тварин.
Недалеко від нашої стоянки на березі того ж таки» струмка стояла фанза прикордонного китайського пікету. З цікавості я пройшовся до неї і, трохи відчинивши двері, побачив двох солдатів, які спокійно спали на кані в теплій кімнаті. Можна було гадати, що вони вдень сплять, а вночі стережуть прикордонну лінію. Пізно увечері вони відвідали нас, були дуже раді, що їх почастували, і скаржились на гнітючу одноманітність свого життя в цьому самотньому караулі далеко від шляхів. На запитання Лобсина вони розповіли, що за рік своєї служби на пікеті бачили контрабандистів лише один раз, та й то це був якийсь злиденний бідняк, який хотів пронести трохи китайської чесучі безмитно на російську сторону.
Вони втішали себе думкою, що незабаром строк їхньої служби закінчиться і їх змінять.
Наступного дня ми довго підіймалися вгору по цій долині, перевалили через плоский вододіл північного пасма Барлику і спустилися південним схилом у долину ріки Цаган-Тохой. На всьому цьому шляху не було ніяких скель чи просто виступів корінних порід; все було вкрите жовтоземом, який поріс низькою, але густою травою. Лише наприкінці спуску якось відразу з'явилися скелі і ми опинилися майже в ущелині, промитій річкою в якихось твердих породах.[18] Ми зупинилися там, де починалася ця ущелина; вгору по ній схили незабаром стали менш стрімкими, вкритими травою, а по дну долини з'явилися дерева та галявинки, як я помітив, коли пройшовся вгору долиною річки до прикордонного пікету. На пікеті було вже кілька солдатів та офіцер, з яким я побалакав і довідався, що в ті дні, коли лютує вітер Ібе, ніякий обхід кордону неможливий — вітер збиває з ніг. Від нього я також дізнався, що на всьому протязі Джунгарських воріт ні на китайській, ні на російській стороні нема населених пунктів, крім прикордонних пікетів, нема ні посівів, ні навіть городів, тому що вітер дуже сильний.
17
Хома правильно відмітив причину забруднення ріки Емель, яка збирає цю воду з чистих джерел у горах Барлику, Джаїру та Уркашару, але не міг пояснити її. Справа в тому, що в широкій долині нижньої течії ріки Емель грунт складається з жовтозему, лесу, що утворює товщу в декілька метрів, в яку і врізається русло ріки. Цей лес нанесли західні вітри з сипучих пісків, які утворюють бархани на берегах озер Сасикколь та Алаколь і являють собою перевіювані цими вітрами алювіальні відклади рік, що впадають в ці озера. Ті ж самі вітри приносять пил — дрібні продукти вивітрювання гірських порід і наносів по всій місцевості на схід і на південь від цієї долини. Лес вкриває також північні схили хребта Барлик, але вздовж русла ріки Емель він шаруватий, уже перевідкладений нею — лесовий мул. —
18
Подорожні на цьому маршруті побачили, що північне пасма Барлику вкрите досить потужним шаром лесу, який приховує виходи корінних порід і відкладений тими ж самими північно-західними вітрами, що приносять пил з величезної площі вивітрювання і сипучих пісків у районі згаданих озер. —