Другого дня я відправив Лобсина з Очиром по дорозі до дальшого пікету Тасти через Барлик, а сам порожнем поїхав униз ущелиною ріки Цаган-Тохой; її облямовували високі скелі, що знижувались униз за течією. Недалеко від виходу ріки з цієї ущелини я зійшов на її лівий схил і перевалив через плоскі гори в сусідню на південь долину Арасан до селища біля мінерального джерела, про яке давно вже я чув у Чугучаку. Гаряча вода витікає біля підніжжя правого схилу досить вузької долини і потрапляє в трубу, прокладену у ванний будинок на дні долини; у ваннах від неї розходиться сильний запах сірководню, вона має сірчастий смак і температуру до + 37 градусів. Сезон купання давно закінчився, і я застав лише сторожа, який сказав, що приїжджі лікуються від ревматизму, шкірних та венеричних хвороб ваннами, а також від катару шлунка, п'ючи воду. Долина знаходиться вже на російській території, і хворі приїжджають не тільки з Чугучаку, але й з інших міст, навіть Семипалатинська, і живуть у кількох маленьких будиночках на дні цієї вузької долини, де є лише декілька дерев і влітку дуже душно[19]. Я покинув долину і незабаром дістався до прикордонного пікету на великій ріці Тасти, яка збирає свої води в горах Барлику і впадає в ріку Цаган-Тохой недалеко від її впадіння в озеро Алаколь. Озеро з цих горбів добре було видно на західному горизонті. Двічі через лінію кордону до курорту і потім до китайського пікету на ріці Тасти я проїхав зовсім вільно, не зустрівши нікого і не помітивши ніяких прикордонних знаків. На пікеті нікого з прикордонної варти не виявилось. Лобсин та Очир влаштувалися вільно на подвір'ї, встановивши, що тут не тільки немає людей, а немає й ознак їх недавнього перебування. Ми не напинали свій намет, а розмістились у фанзі, де можна було розкласти вогнище; тварин прив'язали на подвір'ї, забезпечивши їх на ніч кормом — тростиною, яка облямовувала русло ріки. На російській стороні поблизу китайського пікету не було ніяких будівель, місцевість була цілком пустинна на обох берегах ріки Тасти. Спереду на. півдні розкинулась більш рівна місцевість, яка простяглася на захід, до південної половини озера Алаколь.
— Я гадаю, що тут дуже сильно дме Ібе, — сказав Лобсин, коли я спитав його, чому це на пікеті нема варти. — Вітер виривається з вузької долини між горами на простір до озера Алаколь. Тому взимку тут дуже холодно, і караул на холодні місяці знімають.
На подвір'ї пікету ми назбирали досить багато сухого аргалу, тому могли добре зігрітись у фанзі. Розглянувши карту місцевості, я побачив, що ми знаходилися тут у гирлі великого розтруба, який утворили пасма Барлику: північне пасмо, яке ми перетяли, виступало вперед до озера Алаколь, на північний захід, а південне, найвище — Кертау, з вершинами, уже вкритими густим снігом, простягалось далі на південний захід до озерця Джаланаш. У розтрубі розташувалися нижчі гори, вкриті ялиновим лісом, прорізані долинами кількох річок. Яку роль цей розтруб міг відігравати щодо сили вітру Ібе, я, звичайно, не міг вирішити і подумав лише: шкода, що в Джунгарських воротах ще не влаштували метеорологічну станцію, щоб вивчити ці загадкові вітри! При цьому мені, звичайно, пригадалися мої враження від шляху по Долині бісів біля південною підніжжя Тянь-Шаню між Лукчуном і Хамі під час нашої експедиції до Хара-Хото, не менш загадкової своїми жахливими вітрами. Однак не можна не відзначити, що ця долина знаходиться в глибині Внутрішньої Азії і в чужих володіннях, а Джунгарські ворота з їх вітрами Ібе пролягають вздовж нашого кордону, і почати вивчення цих вітрів легко могли б наші метеорологи, влаштувавши станцію на одному з пікетів у цих воротах.
Наступного дня ми зробили великий перехід упоперек згаданого розтруба, відмахавши тридцять верст від пікету Тасти до річки Кепелі по досить нерівній місцевості, в якій були врізані долини кількох річок, що течуть з долин у хвойних лісах Барлику. На нашому шляху в цих долинах ми натрапили на вкриті льодом струмки, облямовані бідними кущиками. До берега річки Кепелі ми підійшли, коли заходило сонце після похмурного дня. Коли ми напинали свій намет, я звернув увагу на забарвлені в яскраво-червоний колір гірки, що виступали недалеко на заході.
19
Цей маленький курорт добре відомий і докладно описаний мною в книзі «Пограничная Джунгария», т. III, вип. 2, 1940, стор. 290–297. —