1) Бога не існує.
2) І в будь-якому разі він телепень.
Уважне вивчення цинічних розпатякувань Кевіна виявляє таку структуру на кожному кроці. Девід повсякчас цитував К.С. Льюїса; Кевін, у його ревних намаганнях знеславити Бога, логічно суперечив самому собі; Товстун вдавався до невиразних покликань на інформацію, яку вклав у його голову промінь рожевого світла; Шеррі, яка зазнала жахливих страждань, з хрипінням у голосі впадала в побожне фіглярство. Я змінював свої погляди залежно від того, з ким саме розмовляв. Ніхто з нас до кінця не розумів того, що ми взялися обговорювати, однак у нас і справді було чимало вільного часу, тож ми мали змогу ось так його марнувати. Тоді епоха вживання наркотиків вже минула, і всі раптом кинулися шукати нові одержимості. Завдяки Товстуну для нас цією одержимістю стала теологія.
Ось улюблена стародавня цитата Товстуна:
Однак Товстуну не подобається наводити її закінчення.
Це з арії Генделя. Ми з Товстуном часто слухали платівку компанії Seraphim[10], де її виконує Річард Льюїс. «Глибше, все глибше».
Якось я сказав Товстуну, що інша арія на тій платівці бездоганно описувала його свідомість.
— Яка арія? — оглядисто запитав Товстун.
— «Повне затемнення»,— відказав я.
На що Товстун сказав:
— У моєму випадку правдивим є якраз протилежне. Мене освітлено священним світлом, яке спрямували на мене з іншого світу. Я бачу те, що не здатна побачити жодна інша людина.
Потрібно визнати, що в якомусь сенсі він мав рацію.
Розділ 3
Питання, з яким нам довелося навчитися давати раду впродовж десятиліття наркоти звучало так: «Як повідомити людині, що її мозок підсмажився, мов курча?» Тепер ця проблема перекочувала в теологічний світ Конолюба-Товстуна як дилема, яку мали вирішити ми, його друзі.
У випадку Товстуна було не складно пов’язати ці дві проблеми в одну: наркота, яку він спожив у шістдесятих, замаринувала його мозок у сімдесятих. Якби я міг переконати себе в це повірити, то обов’язково так і зробив би; мені подобаються рішення, які дають відповідь одразу на низку проблем. Але насправді я так не думав. Товстун ніколи не вживав психоделіки, принаймні не в серйозних масштабах. Якось у 1964-му, коли LSD-25 лабораторії Sandox досі можна було дістати, особливо в Берклі, Товстун проковтнув велетенську дозу цієї речовини, внаслідок чого перенісся назад у часі, чи пронісся вперед у часі, або ж вилетів за межі часу; так чи інакше, він почав розмовляти латиною і вважав, що настав Dies Irae, або ж День Гніву. Він міг чути неймовірну грюканину розгніваного Бога. Впродовж восьми годин Товстун молився і скиглив латиною. Пізніше він стверджував, що під час свого приходу міг думати й говорити винятково латиною; він відшукав книжку, у якій була одна цитата латиною, і зміг прочитати її так само легко, як зазвичай читав англійською. Що ж, можливо, етіологія його пізнішого, зосередженого на Богові божевілля була пов’язана саме з цим. У 1964 році його мозку сподобався цей кислотний тріп і він записав його, щоб пізніше відтворювати. З іншого боку, таке пояснення лише переносить питання назад у часі до 1964 року. Як на мене, то здатність читати, думати й розмовляти латинню не є звичною для кислотного тріпу. Товстун не знає латині. Він не може нею розмовляти зараз. Як і не міг розмовляти нею до того, як проковтнув велетенську дозу LSD-25 лабораторії Sandox. Пізніше, коли почалися його релігійні досвіди, він іноді починав розмовляти іноземною мовою, яку й справді не розумів (у 1964-му він усвідомлював, що розмовляє латиною). Він записав фонетично кілька випадкових слів, які міг згадати. На його думку, вони взагалі не були схожими на мову, тому він вагався, перш ніж комусь їх показати. Його дружина — його наступна дружина Бет — впродовж року вивчала в коледжі давньогрецьку й у тому, що записав Товстун, розпізнала трохи перекручені слова койне, діалекту старогрецької. Чи принаймні якийсь із варіантів старогрецької, аттичний діалект або койне.
Грецькою слово койне означає просто «спільний». На час написання Нового Завіту койне стало lingua franca Близького Сходу, замінивши арамейську, яка раніше витіснила аккадську (мені про це відомо, бо я професійний письменник, а для професійного письменника вкрай важливо володіти науковими знаннями про мови). Рукописи, у яких викладено Новий Завіт, дійшли до нас старогрецьким діалектом койне, хоча Q[11], джерело синоптичних Євангелій[12], найімовірніше було написано арамейською, яка насправді є різновидом івриту. Ісус розмовляв арамейською. Відтак, коли Конолюб-Товстун почав думати койне, то він думав мовою, яку використовували, принаймні на письмі, святий Лука та святий Павло, які були близькими друзями. Письмова форма койне виглядає доволі химерно, оскільки писарі не залишали проміжків між словами. Це здатне призвести до багатьох розбіжних перекладів, адже перекладач може розділяти слова так, як вважає за потрібне, або й, зрештою, як йому заманеться. Візьмімо такі англійські фрази:
GOD IS NO WHERE
GOD IS NOW HERE[13]
Правду кажучи, на всі ці моменти мою увагу звернула Бет, яка не ставилася до релігійних досвідів Товстуна серйозно, аж поки не побачила записані ним фонетичні транскрипції кількох слів із койне, з яким, як вона знала, він не був знайомий і навіть не міг розпізнати ці слова як належні до певної реальної мови. Товстун же стверджував... що ж, Товстун багато чого стверджував. Мені взагалі не варто розпочинати речення словами «Товстун стверджував». За роки — справді роки! — впродовж яких Товстун працював над своє екзегезою, він вигадав, мабуть, більше теорій, аніж існує зірок у всесвіті. Щодня він формулював якусь нову, ще вигадливішу, ще приголомшливішу й ще більше йобнуту. Однак усі вони були пов’язані з Богом. Товстун відходив від віри в Бога так, як боязкий собака, який у мене колись був, наважувався на прогулянку за межами газону перед будинком. Він — насправді вони обоє — спочатку робив один крок, потім ще один, тоді, можливо, третій, але врешті піджимав хвоста й нестямно повертався до знайомої території. Для Товстуна Бог був територією, яку він чітко помітив. На жаль, після першої зустрічі йому так і не вдалося відшукати зворотний шлях до цієї території.
Потрібно запровадити обов’язкову норму: якщо ти вже знайшов Бога, то він лишається з тобою назавжди. Для Товстуна те, що він знайшов Бога (якщо він і справді його знайшов), перетворилося врешті-решт на розчарування, на запас утіхи, який дедалі зменшувався, опускаючись все нижче й нижче, мов вміст торбинки з амфетаміном. Хто приторговує Богом? Товстун знав, що церкви тут не зарадять, хоча й порозмовляв з одним зі священників Девіда. Це не допомогло. Ніщо не допомагало. Кевін порадив вдатися до наркоти. Оскільки я маю справу з літературою, то рекомендував йому почитати маловідомих англійських метафізичних поетів сімнадцятого століття, таких як Вон[14] та Герберт[15]:
10
11
12
13
БОГ —
14
15