Нарешті ранком 24 березня вкрай знервованого Стуса викликали до Логінова. Дорогою — знову ляскання пальців, знову підкреслена ізоляція, яку Василь часто й виклично порушував гучними повідомленнями: Стуса ведуть на допит, доброго ранку друзі чи якимось иншими. Як згадував Є. Сверстюк, Василь єдиний в тюрмі Київського КДБ відзначався таким підкресленим порушенням тюремних правил.
Звісно, часом не обходилося без ударів кийками чи й кулаками. Втім, таке трапилося лише раз чи два, бо голосне повідомлення про цей факт усій в'язниці зовсім не входило в плани конвоїрів, — вони просто губилися від такої викличної поведінки.
Ранкова розмова, тривала, втім, лише 35 хвилин. Василь висунув вимогу повідомити йому про стан здоров'я дружини й рідних, слідчий почав ставити запитання. Відповідей не отримав ніхто[613].
Вечірня розмова тривала довше, але єдине, що слідчий почув у відповідь на запитання про Валентина Мороза, було: «Коли злочинцями стають літератори — це дуже небезпечні для суспільства сигнали. І коли вже казати про винного — то вина тут обопільна: і людини, і суспільства. Саме в таких ситуаціях і потрібне порозуміння, чесна, відкрита дискусія, а не розправа за закритими дверима»[614].
Аби якось вплинути на в'язня, Логінов удався до запрошення на слідство вищих чинів КДБ (на допиті 28 березня був присутній начальник відділення слідчого відділу КДБ УРСР старший лейтенант Пархоменко[615]) і навіть помічника прокурора УРСР старшого радника юстиції Макаренка[616]. Втім, це мало вплинуло на Василя Стуса.
31 березня 1972 р. допит знову тривав недовго. Копирсання слідчого у фраґментах чернетки листа до П. Ю. Шелеста спричинило новий спалах обурення: «наведена слідчим цитата з мого листа-чернетки, який є ані наклепницький, ані антирадянський (просто в ньому можливі ті чи інші помилкові твердження людини, що бореться за соціалізм, а не проти нього), відповідає моєму текстові. Я не вважаю її наклепницькою — цю цитату. Бо соціалізм без гарантованої індивідуальної свободи не є справжній соціалізм. Усупереч гарантованому Конституцією СРСР праву на свободу совісти та переконань слідчий долучає до справи рукопис, який я нікому не давав і, зрештою, не викінчив і сам. Закидати мені чернетки моїх думок і ставити їх у провину як мої переконання — не тільки непристойно, а й незаконно: це суперечить моїм конституційним правам, якими слідчий хоче поневажити.
На знак протесту проти такого свавілля відмовляюся давати свої покази щодо моїх чернеткових записів і невикінчених творів.
Бо бути спільником при порушенні Конституції не бажаю»[617].
4 квітня Логінов вирішив повести розмову про збірку «Веселий цвинтар» і наразився на Стусове: «Я вважаю, що питання про „Веселий цвинтар“ не стосується слідства»[618]. Коли мова зайшла про вірш «Колеса глухо стукотять…» (Пам'яти М. К. Зерова) і рядок «Рад-соц-конц-таборів союз», який слідчий потрактував як наклепницький, то почув:
— «Це не вигадки і не наклепи на радянський державний і суспільний лад. Ці рядки стосуються концентраційних таборів, а не країни в цілому»[619].
Вірш «Марко Безсмертний» поет взагалі відмовився обговорювати зі слідчим.
11 квітня «звинувачений» заявив слідчому, що пред'явлену йому збірку віршів «Постать голосу»[620] «оглядати не бажає, що її в нього „безсовісно“ вилучили. Хто автор віршів, вміщених у збірці, хто її друкував і від кого він її отримав, відповідати відмовився, заявивши, що це „забагато чести для вас“»[621].
Про збірку віршів «Підсумовуючи мовчання»[622] — те ж саме. Коли Логінов почав розпитувати поета про вірш, присвячений В. Морозу, то Василь «назвав слідчого державним злочинцем»[623]. Те ж стосувалося і збірочки віршів Кордуна «Тихий майстер дитячих іграшок», у якій була вміщена Стусова передмова.
616
Протокол додаткового допиту обвинуваченого від 29 березня 1972 р. //Там само. — Арк. 186—188.