Записано власноручно В. Стус»[648].
Ось інші поетові оскарження звинувачень Логінова, які були повторені прокурором в судовому засіданні майже без змін, і на які Стусові так і не дали можливости висловити свої заперечення:
Допит 1 липня 1972 р. (12.15—14.00)
«Власноручно продовжую викладати свої зауваги до пред'явленої мені 30 червня постанови.
У постанові згадано далі 10 „документів“ антирадянського та наклепницького змісту, які я нібито написав у 1965—1972 pp. Слідство обрало своєрідну форму подачі, щоб видати вигадане за дійсне. Насправді ці 10 „документів“ є лише незакінченими, густо покресленими чернетками, які жодної соціальної ролі не грали, які написані були в ситуації обурення, тобто подавали мої ситуаційні, непродумані, невиважені думки. Те, що окремі з цих чернеток пролежали в мене 5–7 років без спроби докінчення або вивершення, свідчить про те, що вони не входили в коло моїх подальших зацікавлень. Отже, притягати до „справи“ чернетки, відкинуті самим автором, — значить нав'язувати авторові їх те, від чого він сам відмовився. „Зберігати“, як написано в постанові, я їх не зберігав. Бо в моїх паперах я не завжди мав час навести лад. Коли такі випадкові чернетки мені траплялися на очі — я їх палив або рвав. Ці ж — чекали свого природнього кінця, тобто знищення. Крім того, коли на аркуші було трохи неописаного простору, я такий аркуш беріг, шкодуючи папір, справу людських рук.
Перечу і проти інтерпретації їхнього змісту. Я ніколи не ототожнював радянського ладу з гітлерівським режимом, а лише з болем у серці часом відзначав, що окремі споріднені риси (передусім між добою культу особи і гитлеризмом) були і це явище неприпустиме для країни соціалізму (скажімо, масові репресії).
У постанові далі йдеться, що автор цих 10 „документів“ „твердить про начебто існуюче національне гноблення на Україні“. Наскільки пам'ятаю, я так ніколи не міг писати, бо істина полягає в тому, що окремі факти нігілізму до української культури є фактами не гноблення, а, сказати б, фактами шовінізму (і шовінізму неусвідомленого, шовінізму за традицією царських часів, який не раз і не два давав про себе знати всупереч теоретичним настановам). Отже, малися на увазі факти відходу від ленінізму чи його перекручення в часи Сталіна чи пізніше. А сказати просто „гноблення“ — це значить мати заперечення до теоретичних постулатів і, природньо, насамперед постулатів ленініани.
Оскільки я попросив конкретизувати це місце, пославшись на згадані мої 10 „документів“, а слідчий від цього відмовився, крім того, не надав мені змоги самому передивитися свої чернетки, щоб з'ясувати ту чи іншу чернеткову думку, нарешті, сумніваючись у тому, що це не вигадка самого слідства, а перевірити факт мені не дозволено, я не можу давати своїх пояснень із приводу цих давно писаних і давно відкинутих чернеток-„документів“.
Оскільки слідчий Логінов позбавляє мене змоги конкретно, детально, із посиланням на мій той чи інший закінчений чи незакінчений, чернетковий твір відповідати на звинувачення, мушу заявити таке. Кожна із статей звинувачення подається в неправдивій, позбавленій фактичного підтвердження, формі. Кожна із статей звинувачення дає сфальсифіковану слідством інтерпретацію мого літературного доробку. За таких умов брати участь у розправі над самим собою, боронитися проти накидуваних мені тверджень, думок, поглядів, настроїв і т. ін. — не волію»[649].
На допиті 7 липня 1972 р. (16.40—19.10) Василю Стусу було надано можливість ознайомитися з текстом двох листів до Шелеста та чернетками листів, які кваліфікувалися слідством, як доказ його «антирадянської діяльности».
Стус: «Оскільки мою попередню вимогу (надати змогу переглянути свіжим оком статті свої чернеткові) задоволено, згоден пояснення продовжити.
Переглянувши рукописи своїх чернеток, пересвідчився, що думка слідства, ніби автор чернеток „твердить про начебто існуюче національне гноблення на Україні“, безпідставна. Як я і припускав, таких тверджень (навіть у чернетках) немає. Так само ототожнень радянського ладу з гітлерівським режимом немає. Згадано тільки про репресії взагалі й репресії над письменниками — зокрема. Думаю, що ці риси схожості, на жаль, були. І добре, що всі ці репресії було засуджено на 20 і 22 з'їздах партії.
Безпідставним є твердження слідства й про те, що автор цих чернеток „прагне“ довести „неможливість побудови комуністичного суспільства в Радянському Союзі“. Насправді в мене йдеться про окремі явища морального порядку, які — навіть часом проголошувані тими чи іншими ідейними наставниками — об'єктивно шкодять витворенню високої моральної атмосфери, що може згубно вплинути (і згубно впливає!) на моральну конституцію тієї чи іншої людини. Скажімо: те, що вчора всі любили М. С. Хрущова, як вірного ленінця, а сьогодні, 16 жовтня 1964 р.[650], всі стали його гудити, свідчить про нетривкість, несталість і, може, навіть безпринципність тих чи інших моральних структур. Саме такі (й схожі до них факти) давали мені змогу висловити полемічне твердження (але — твердження в чернетці!), що з такою етикою комунізму не збудуєш. А згадаймо й такі факти, коли часом той чи інший чоловік, за посадою дуже поважний і свідомий, дозволяє собі речі, негідні будь-якої чесної порядної людини — обкрадає державу, роздаровує чи розтринькує суспільну власність, нишком будуючи собі вілли, дачі і т. д. і т. п.
650
16 жовтня 1964 p. М. С. Хрущова було усунуто з посади Генерального секретаря ЦК КПРС, а його місце посів Л. І. Брєжнєв.