визначає рецепт самотворення поет у «Палімпсестах», подарованих йому долею як своєму чи не найпослідовнішому адепту. Щоправда, дарунок цей, як і все від Долі, Василь зміг прийняти лише через чорний каторжний труд. В інституті ж він лише повірив юнацькій мрії щодо можливости модернізації батьківської культури, яка рано чи пізно повинна перестати пожирати чи виштовхувати власних дітей. Повірив тим сильніше, що такі спроби, і спроби доволі вдалі (!), були й до нього — Стефаник, драми Лесі Українки, Тичина, Рильський, Яновський, Довженко, та й Петров-Домонтович із неокласиками. Усе це він уже знав, цим захоплювався, а що планка була високою, то ще більше кортіло її здолати.
Наприкінці навчання Василь Стус пише курсову роботу на матеріалі збірки «Троянди й виноград» Максима Рильського. Очевидно, на цьому етапі поет ставився до неї серйозно й працював кілька місяців, адже вважав її етапною щодо вміння аналізувати поетичний текст. Спроба виявилася вдалою: була відзначена на республіканському конкурсі студентських робіт і навіть набула певного резонансу. Це, втім, не надто переконувало Василя в її вартості й він послав її самому Максиму Тадейовичу.
Рильський, цілком імовірно, звернув увагу на цю працю навіть попри те, що його творчість була предметом зацікавлень не лише дипломних і курсових, а й серйозних наукових досліджень. Адже, крім самої праці, звертав на себе увагу й реґіон, звідки її було надіслано, — русифіковане Сталіно. І хоча жодних письмових свідчень про те, як сприйняв цю працю Максим Тадейович, знайти не вдалося, проте він все ж зважив за необхідне відповісти Стусові, який навіть показував листа в інституті[198].
Попереду було військо, уникнути якого Василь не міг. А тому, коли при розподілі випускників комусь треба було погоджуватися їхати в далеке село на Кіровоградщині, Стус після кількаденних роздумів вирішив звільнити від примусового «заслання» Зінаїду Кононученко, якій випадало їхати туди мінімум на три роки.
— Не йди поки що туди, на комісію, спочатку я зайду, — сказав він їй. — Мені скоро до армії, то візьму Кіровоградщину[199].
Важко сказати, чого в цьому виборі було більше — бажання прислужитися одногрупниці, чи, може, «стужілий за справжньою, не донецькою Україною»[200], Стус вирішив перед військом дихнути озоном української стихії на межі Кіровоградщини та Вінниччини, тим більше, що від місця призначення до рідної Рахнівки було не більше ста кілометрів. Проте якими б мотивами не керувався поет, цей від'їзд заради когось у символічному сенсі став своєрідною прелюдією всього його майбуття — життя, у якому власна реалізація не була еґоїстичною самоціллю, а неодмінно повинна була впливати на світ, аби перед смертю можна було без надриву й позування писати: «Мені хороше від того, що нічого злого за свої 40 літ не робив, допомагав людям у біді, а коли часом і сам залітав у біду, то не пхинькав і не нарікав. Бо це — життя, Доля…»[201]
1. Не відлюбив свою тривогу ранню… Василь Стус — поет і людина. — К.: Український письменник, 1993, 400 с.
2. Карна справа № 47 по обвинуваченню Стуса Василя Семеновича у вчиненні злочину, передбаченого ст. 62 ч. 1 КК УРСР в 12-ти томах / Розпочата: 13 січня 1972 р. — Закінчена: 26 липня 1972 р. — Зберігається в архіві СБУ. № 67298 фп.
3. Нецензурний Стус. Книга у 2-х частинах. Упорядкування Богдана Підгірного. — Тернопіль: Підручники і посібники.
Частина 1. — 2002, 336 с.
Частина 2. — 2003, 320 с.
4. Загальний зошит із автографами Василя Стуса. — Зберігається у відділі рукописних фондів і текстології Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. Ф. 170, № 746.
5. Стус Дмитро. Життя і творчість Василя Стуса. — К.: МП «Фотовідеосервіс», 1992, 88 с.
6. Стус Василь. Твори у чотирьох томах (шести книгах). З додатковими 5 і 6 (удвох книгах) томами. —Л.: ВС «Просвіта», 1994—1999.
7. Лесин В. М., Пулинець О. С. Словник літературознавчих термінів. — К.: Рад. школа, 1965, 432 с.
8. Зошит із конспектами історичних і філософських праць Василя Стуса з нотатками і начерками ранніх віршів Василя Стуса й наполовину відірваною обкладинкою білого кольору з позначкою «з. 17». Датувати можна другою половиною 1950-х — початком 1960-х років. — Зберігається в архіві родини Василя Стуса.