А чи міг він бути тим відгалуженням дороги, яким Америка так і не пішла, сингулярною точкою, з якої вона скочила в інший бік? А якби Слотропова єресь мала досить часу для зміцнення та розвитку? — можливо, тоді було б менше злочинів в ім’я Ісуса і більше милосердя в ім’я Юди Іскаріота? Тайрону Слотропу дорога назад видається все ж таки можливою — а раптом той анархіст у Цюриху мав рацію, а раптом на якийсь час повалено всі паркани, одна дорога настільки ж добра, як і будь-яка інша, весь простір Зони розчищений, деполяризований, і десь у глибині її пустища зачаїлася одна-єдина точка координат, від якої треба рухатися далі — без обраних, без претерітів, щоб навіть національність нічого не могла підісрати… Отакі перспективи відкриваються у Слотроповій голові, поки він суне за Людвігом. Його несе чи його ведуть? Єдиним дороговказом у цій картині наразі є триклята полярна миша. Якщо вона взагалі існує, звісно. Хлопчина показує Слотропу світлини, які носить із собою у портмоне: Урсула, оченята яскраві й боязкі, визирає з-під купи капустяного листя… Урсула у клітці, перев’язаній величезною стрічкою, печатка зі свастикою, перша нагорода на гітлерівському конкурсі домашніх улюбленців… Урсула і домашній кіт обережно придивляються одне до одного на кахляній підлозі… Урсула, теліпаються передні лапки, оченята сонні, звисає з кишені Людвігового скаутського нацистського мундирчика. Якась її частина на фотографії завжди розпливається, вона надто швидка для засувки фотоапарата. Людвіг завжди її любив, навіть коли вона була зовсім маленькою, він од самого початку добре знав, куди невідворотно прямують лемінги. Може, сподівався, що любов відверне нещастя.
Слотроп про це так ніколи і не дізнається, він губить товстого молодого дивака у селі біля моря. Дівчата у широких спідницях і квітчастих хустинах збирають у лісах гриби, руді білки блискавками стрибають у вітті буків. Вигнуті вулички закінчуються надто швидко — це ширококутний обшир невеликого містечка. На стовпах грона лампочок, бруківка на вулицях важка, рудувата. На осонні стоять коні-ваговози, стріпують розкішними хвостами.
Вузькою вуличкою біля Міхаелькірхе під величезним клунком контрабандного хутра дріботить маленька дівчинка, видно лишень смагляві ніжки. Людвіг скрикує, показує на шубку зверху. У комірець вшите щось маленьке і сіре, нездорово зблискують штучні жовті оченята. Людвіг біжить і волає «Урсула, Урсула», хапає за шубу. Мала вибухає зливою прокльонів.
— Ти вбила мого лемінга!
— Забери руки, недоумку! — Перетягування каната у розпливчастих клаптях сонця і провулкової тіні. — Це не лемінг, це сіра лисиця.
Людвіг перестає репетувати і приглядається.
— Її правда, — підтверджує Слотроп.
— Вибач, — шморгає носом Людвіг. — Мені трохи недобре.
— До церкви донести підможете?
— Запросто.
Вони беруть по оберемку хутра під пахву і плентаються за дівчинкою вибоїстими gassen, а тоді крізь бічний вхід спускаються кількома сходовими маршами у підвал Міхаелькірхе. І там при світлі ліхтаря найперше Слотроп бачить обличчя, яке схилилося над вогнем «Sterno[533]», — у казанку помішує киплячу воду майор Двейн Марві.
533
«Консервований жар», марка згущеного спирту, що продається в бляшанці, призначеній для того, щоб його в ній палили.