ТА ХАААЙЙЙЙ… — Слотроп підіймає оберемок, готовий усе кинути і тікати, але майор розпливається в широкій усмішці.
— Добридень, товаришу. Саме вчасно на Атомний Чилі Двейна Марві! Присувай лавку і падай, отак. Яах-ха-ха-ха! А маленька, як-там-тебе-звуть, — пирхає і лапає дівчинку, поки та мостить свою поклажу на величезну купу хутра, що займає мало не весь підвал, — часом буває нестримана. Сподіваюся, тобі не здається, що ми робимо щось незаконне, ну, у вашій зоні, і все таке.
— Аж ніяк, майоре, — намагається відтворити російський акцент, виходить у стилі Бели Луґоші[534]. Але Марві все одно дістає перепустку, переважно написану від руки, у різних місцях наклепано печаток. Слотроп скоса зиркає на рукописну кирилицю внизу і впізнає підпис Чичеріна. — А, Чичерін… ми кілька разів мали спільні справи.
— Ти чув, що сталося в Пенемюнде? Припхалися якісь шмаркачі і викрали дер Шпрінґера просто в полковника з-під носа! Уявляєш? Знаєш дер Шпрінґера? Той іще засранець, товаришу. Те мурло сидить на стількох стільцях, що вільним підприємцям, як от ми зі старим Чортом Чикліцом, уже й приткнутися нема де.
Старий Чорт Чикліц, якого матінка, місіс Чикліц, назвала Клейтоном, причаївся за скиртою норкових манто і цілиться Слотропу в живіт із 45-го.
— Слухай, та він нормальний, — гукає до нього Марві. — Принеси нам іще шампанського, гаразд? — Чикліц настільки ж товстий, як і Марві, носить окуляри в роговій оправі, а вершечок його макітри ясніє, як і вся мармиза. Вони стоять, обіймаючи одне одного за плечі, двійко усміхнених товстунів. — Іване, ти бачиш перед собою 10000 калорій на день, — показує великим пальцем на два черева і підморгує. — Чикліц у нас буде Золотою Гускою, — і обоє, ледь не падаючи, заходяться реготом. Але це правда, Чикліц вигадав спосіб нагріти руки на передислокації. От-от він видурить у Спеціального Управління[535] ексклюзивний контракт на організацію святкування переходу екватора на кожному транспортнику, а сам Чикліц буде Золотою Гускою всюди, де зуміє, це вже вирішено. Він мріє про покоління гарматного м’яса — вони колінкують, аби один за одним цілувати його черево, поки сам він наминатиме індичі стегенця і ріжки з морозивом, а пальці витиратиме об волосся «пуголовків», що вперше перетинатимуть екватор. Офіційно він один з американських промисловиків, приставлений тут до Технічної служби, досліджує німецьке машинобудування, зокрема таємну зброю. Вдома має фабрику іграшок у Натлі, штат Нью-Джерсі. Хто ж не пам’ятає неймовірно популярного «Наливного Япа», ляльку, в яку заливаєш кетчуп, а тоді тицяєш багнетом в одну зі щілин, від чого вона розлітається на шматки — на 82 шматки, реалістично м’який пластик — по всій кімнаті? Або «Хитрого Сема» — розвиваючу гру, в якій треба підстрелити негра, поки він не втік із кавуном за паркан, — виклик рефлексам хлопчиків і дівчаток будь-якого віку? Наразі підприємство живе своїм життям, але Чикліцові очі дивляться далеко в майбутнє, тож він і взявся за махінації з хутром, а Міхаелькірхе — базовий склад для всієї округи.
— Скорочення. Треба капіталізувати, вистачить, щоб протриматися, — хлюпає шампанське у золоті церковні потири, — поки не побачимо, до чого воно йдеться. Як на мене, та V-зброя має велике майбутнє. Ще така стане, що ого-го.
Стара церква пахне розлитим вином, американським потом і щойно спаленим кордитом, але все це грубі нові нашарування, яким не вдалося покінчити з переважно католицькими атрибутами: ладаном, воском, століттями сумирного бекання парафіян. Заходять і виходять діти, приносять хутра і виносять, балакають з Людвігом, а тоді кличуть його пошурувати у товарняках на сортувальній станції.
У команді Чикліца близько трьох десятків шибеників.
— Моя мрія, — зізнається він, — привезти цих дітей до Америки, у Голлівуд. Гадаю, вони могли б влаштуватися в кіно. Чули про Сесіля Б. Де Мілле, ну, продюсера? Мій шваґер його добре знає. Думаю, їх можна було б навчити співати, чи щось у такому дусі, скажімо, створити дитячий хор, укласти з Де Міллем комплексну угоду. А він залучатиме їх до великих масовок — релігійні сцени, оргії…
— Ха! — вигукує Марві, пирхає шампанським, вирячує баньки. — То ти непогано собі надумав, старий! Запродаси діток Сесілові Б. Де Міллю, і вже в нього вони точно не співатимуть. Він тих жовторотих на галери посадить, рабами! Яах-ха-ха — побачиш, прикує їх до весел, і ґаруватимуть вони, тягтимуть якогось Генрі Вілкоксона битися під вечір з греками або із персами.