Метрополісовий винахідник Ротванґ, Цар Аттіла, Мабузе der Spieler[557], проф.-доктор Ласло Джемф — їхні прагнення спрямовані в один бік у тій формі смерті, яка наочно поєднувала б радість і зухвалість, нічогісінько від буржуазної ґьоцківської смерті, самоомани, зрілого сприйняття, рідні у вітальні, обізнаних осіб, що їх до снаги прочитати навіть дітлашні…
— Ви маєте вибір, — репетував Джемф, остання лекція року: зовні квіткові пестощі вітерцю, дівчата в пастельних сукнях, океани пива, чоловічі хори з почуттям, зворушливо підвищують голоси, заспівуючи «Semper sit in flores / Semper sint in flo-ho-res[558]» — відстати зі своїм вуглецем і воднем, щоранку разом із безликими отарами, яким не терпиться сховатися від сонця, тягати на завод коробку з обідом — або ж рушити за межі. Кремній, бор, фосфор — вони здатні замінити вуглець і сполучатися з азотом, не з воднем… — кілька смішків, цілком передбачених шибеникуватим старим викладачем, хай буде він завше у розквіті сил: було добре відомо про його намагання змусити Ваймар просубсидіювати «Stickstoff Syndikat[559]» «IG» — рушити за межі життя, до не-органіки. У цьому нема слабкості, немає смертності — тут Сила, тут Позачасове. — А тоді його добре відомий фінал: він стирав з дошки нашкрябані С — Н і величезними літерами писав Si — N[560].
Приплив майбутнього. Проте сам Джемф, як не дивно, нікуди не рушив. Він так і не синтезував нових неорганічних кілець чи ланцюгів, про які так театрально віщував, він відстав, загруз у кориті, а покоління академіків виростали дещо попереду, а чи ж він знав щось таке, чого не усвідомлювали Пьоклер та інші? А як же його повчання у лекційній залі, чи, може, це якийсь ексцентричний жарт? Він залишився із С — Н і повіз коробку з обідом до Америки. Пьоклер втратив з ним зв’язок після Technische Hochschule — як і всі колишні учні. Нині Джемф потрапив під зловісний вплив Лайла Бланда, а якщо й намагався, як завше, уникнути смертності ковалентного зв’язку, його методи виявлялися невідчутними та неочевидними.
Якби Лайл Бланд не вступив до масонської ложі, то й досі, мабуть, розважався б своїми підступами. У Світі існують механізми, віддані несправедливості як такій, і так само, либонь, мають існувати способи відновлення рівноваги — бодай час від часу. Хай не як щось певне, але принаймні бодай щось у загальному порядку речей. Масони у загальному порядку виявилися саме тим, що дуже Бланда цікавило.
Тільки уявіть собі його стан: стільки грошей, що не знає, куди й подіти. І не треба волати: «Мені давай!» — не треба, — він і без того вам дав, хоча й кружними шляхами, розплутати які ви можете лише з добре налагодженою пошуковою системою. Завдяки Інституту Бланда і Фундації Бланда цей чолов’яга загнав свої гачки в тушу американського повсякдення ще 1919 року. Хто, як ви гадаєте, запопав патент на карбюратор 1-галон-на-100-миль? Звісно ж, ви про це чули — можливо, навіть підсміювалися з проплаченими антропологами, що називали це явище Міфом Автомобільної Ери чи ще якоюсь чортівнею, — а з’ясувалося, що приблуда нічого собі, цілком реальна, і не хтось, а саме Лайл Бланд стояв за академічними шльондрами, які, знай, авторитетно підбріхували і посміювалися. Або взяти чудову рекламну кампанію тридцятих про Траву-Убивцю. Хто, на вашу думку, працював над нею пліч-о-пліч (чи, як висловлювалися циніки, з членом-у-пельці) із ФБР? А пригадуєте анекдотики на зразок «приходить мужик до лікаря і каже: в мене не стоїть»? Будьте певні, їх запустив Бланд — з пів десятка основних версій після ретельних досліджень для Національної науково-дослідної ради, які показали, що 36 % чоловічої робсили мало уваги приділяють стану своїх залуп, бракує генітальної одержимості, а це підриває ефективність органів, які справді працюють.