— Мені до зарізу потрібен грамотний інженер-електронік! — скаржився Трейсі. — Ніякої управи нема на тих макаронників! — уся партія бракована, а назад не беруть. Крок убік — і вони мене пристрелять. А потім зґвалтують Мейбл, поїдуть у Принстон якоїсь темної ночі та-а каструють мого хлопчика! Лайле, знаєте, що я думаю? Це змова!
Вендети, рукавички з коштовностями, тоненькі потоки трутизни просотуються в цю добропорядну вітальню з портретом Герберта Гувера на фортепіано, з рожевістю вази від «Нейман-Маркуса», модерновими баугаузівськими меблями, схожими на гіпсові шматки іграшкового міста (аж здається, що мініатюрні потяги у масштабі 1:87 загудуть під великим диваном і потягнуть попелястим килимом рефрижератори з цистернами…). Довгасте лице Альфонсо Трейсі з борознами довкола носа та лінії губ стомлене від турбот, він уже тридцять років не посміхався по-справжньому («Мене навіть Лорел і Гарді більше не розважають!»), сидить у просторому кріслі, сірий від страху. Хіба міг Лайл Бланд не розчулитися?
— Маю на прикметі саме такого, — каже він, співчутливо торкаючи лікоть Трейсі. Завше добре мати напохваті інженера, а цей хлопець свого часу розробляв якісь там суперові прилади електронного стеження для новоствореного ФБР за контрактом, якого Інститут Бланда кілька років тому домігся, передавши частину субпідряднику — «Siemens» із Німеччини. — Завтра ж посаджу його на «Срібну стрічку[561]». То не проблема, Альфе.
— А ходімо глянемо, — зітхає Трейсі. Вони стрибають у «пакард» і мчать до зеленого прирічкового містечка Губгармор, штат Міссурі: залізнична станція, дубильна фабрика, кілька каркасних будинків, над околицями височіє велетенська Масонська Зала, у грандіозному моноліті — жодного вікна.
Після нудних суперечок на вході Бланда нарешті пропускають і ведуть крізь оксамитові більярдні, лицьовані полірованим деревом гральні кубла, хромовані бари, м’які спальні, усе далі до чималого складського приміщення десь у глибині, забитому, по десятку на штабель, пінбольними автоматами — Бланд за своє життя не бачив в одному місці стільки автоматів — «Оце так!»: «Великі шоломи», «Чемпіонати», «Щасливці Лінді» — скільки сягає око.
— І всі ні к бісу не годяться, — меланхолійно мовить Трейсі. — От гляньте. — Показує на «Фолі Бержер[562]», на корпусі якого витанцьовують канкан чотирибарвні красуні, нулі збігаються з очима, цицьками і потками, така пікантна гра, дещо агресивна щодо леді, але ж весело! — П’ять центів є? — Шусть, летить кулька, ледь промахнувшись повз велике очко, гм-м, наче там якесь приховане викривлення агнннґґґхк, чіпляє блималку ціною в 1000, але на табло висвічується лише 50…
— Бачите? — кричить Трейсі, коли кулька стрімко падає на дно, жалюгідна спроба зачепити її фліпером дзень… клятий фліпер смикається в інший бік, і на табло загорається TILT[563].
— TILT? — Бланд чухає потилицю. — Але ж ви навіть не…
— Вони всі такі! — Трейсі з прикрощів аж сльозу пускає. — Самі спробуйте.
Друга кулька ще й до фліпера не докотилася, а в Бланда новий TILT, хоча апарату і слова лихого не сказали. Третя кулька примудряється застрягнути біля соленоїда, і от («до-допоможіть», верещить вона пронизливим від болю голосом «ой, я під струмом»…) дзень-дзелень, дзвінки, скачуть на табло цифри, 400 000, 675 000 бом — мільйон! найкращий рахунок в історії «Фолі Бержер», рахунок зростає, бідолашне сферичне створіння б’ється об соленоїд, жах (так, вони цілком розумні, ці істоти з астероїда Кацпіель на дужедуже еліптичній орбіті, він пролетів поряд із Землею лише раз, і то давно, майже повернувся на сутінковий Край, і ніхто не знає, де Кацпіель нині і коли повернеться — якщо повернеться взагалі. Та сама різниця між поверненням і одноразовим візитом. Якщо Кацпіелю вистачило енергії назавжди вийти із зони тяжіння Сонця, він прирік славних круглих істот на довічне вигнання, їм уже ніколи не зібратися вдома, їм судилося довіку прикидатися шарикопідшипниками, сталевими кульками у тисячних юрмах скляних — пізнати неймовірні великі пальці Кіокука і Пуйаллапа, Ойстер-Бей, Інґлвуда — Денні Д’Алессандро й Елмера Ферґюсона, Куцого Бреннана і Бзіка Вомека… де вони сьогодні? а ви як гадаєте? Усіх забрили і вбили: когось на Іводзімі, хто сконав від гангрени в снігах Арденнського лісу, а їхні великі пальці після першого ж огляду зброї у навчальному таборі стали солдатськими, їх загнали подалі в дитинство, коли мізинець ковзає з гачка затворної рами «М-1», великий палець тисне на подавач, що в глибині казенника, затвор шшОКК! б’є по великому пальцю ой курва боляче і прощавай, ще один непереможний і легендарний великий палець назавше пішов спати у літню пилюку, до мішечків із хрумканням скляних кульок, товстолапих басет-гаундів, до запаху нагрітих сонцем залізних гірок на дитячих майданчиках), ну, загалом, ось вони, дівчата з канкану, готові вбивати фурії «Фолі Бержер», широкі напомаджені посмішки навкруж блискучих різців, з передбачених конструкцією апарату динаміків лунає якийсь Оффенбахів галоп, довгі ноги з підв’язками майорять поверх агонії сферичного бідолахи у нескінченній самоволці, усі його колеги тремтять від співчуття й любові, поділяють його біль, проте безпорадні, неповороткі без пружини, без рук спритника, без мужніх проблем пияка, порожніх годин, сірого картуза і порожньої коробки з обідом — усе їм потрібне, щоб виводити візерунки крізь високі закрути, обіцянки спочити у глибоких лузах, які знову викидають назовні на поталу тяжінню, аби ти довіку так крутився, час від часу відшукуючи неймовірно короткі й минущі проходи для інших забігів, визначних (дванадцять героїчних хвилин у Вірджинія-Біч, четвертого липня 1927 року, п’яний моряк, судно якого затонуло в затоці Лейте… відчепив ігрове поле, твій перший політ у трьох вимірах, він завжди найкращий, а коли приземлився, усе змінилося, і щоразу, коли пролітаєш повз мікроскопічну вибоїну, котра лишилася після падіння, на тебе щось накочувало… проспавшись, мало хто, зазирнувши в серце соленоїда, бачив магнітного змія, а енергії в усій голизні вистачало, щоб змінитися, від переплетених силових ліній принести із собою безодню близькості до сили, до глазурованих порожнин душі, що навіки їх розвела — погляньте на портрет Майкла Фарадея в лондонській галереї «Тейт», от Алюр Макер-Маффік якось пішов і глянув, надумавши згаяти самотній деньок без жінок, а потім не міг збагнути, як можуть людські очі горіти настільки лиховісно, так знаюче серед залів жаху й небаченого…), та ось зриваються на вереск голоси присутніх при смертовбивстві вертихвісток, прорізається гострота, музика змінює тональність, повзе дедалі вище, сідниці у шлярках стикаються щільніше, спідниці хльоскають щораз червоніше і сильніше, укриваючи дедалі більше поля, до кривавої круговерті, до палючого фіналу, і як наш Хлопчак Кацпіель дасть цьому раду?
563
Пінбольні автомати мають запобіжник, який не дозволяє піднімати край ігрового столу. TILT (скіс, нахил) — індикатор, що засвідчує порушення і зупинку гри.