Але май на увазі, щойно стане геть паскудно, Провидіння влаштовує замикання — тарррарах! світло згасає, залишається лише тьмяний червоний відблиск на поголених щоках і підборіддях двох гравців, що схилилися перед руйнівними дівочими вихилясами, соленоїд дзизкає і змовкає, а скалічена хромована кулька, визволившись, котиться назад, у затишок подруг.
— Вони всі отакі?
— Як же мене нагріли… — стогне Альфонсо Трейсі.
— Як прийшло, так і пішло, — втішає Бланд, і починається реприза «Світлих днів для чорного ринку» Герхардта фон Ґьолля, з поправкою на час, колір і місце:
Усі гуляки в потертих штанях, піхтура у хакі, замовклі нарешті дівчата з канкану і тим паче кралі в купелях, ковбої та індіанці з сигарних яток, вирячкуваті негритоси, голодранці з візками яблук, салонні дармоїди та королеви екрана, ошуканці, клоуни, захмелілі пияки під ліхтарями, повітряні аси, командири катерів, білі мисливці на сафарі та негроїдні мавпи, товстуни, кухарі в ковпаках, євреї-лихварі, селюки з глеками пійла найвищого ґатунку, коти, собаки та мишенята з коміксів, боксери-профі та скелелази, зірки радіо, карлики, потвори «десять-в-одному», залізничні волоцюги, танцюристи-марафонці, свінгові оркестри, світські гуляки, скакові коні з жокеями, професійні танцюристки, таксисти з Індіанаполіса, відпущені на берег моряки та полінезійки у трав’яних спідницях, кремезні олімпійські бігуни, магнати з торбами із намальованими доларами — усі підхоплюють величний другий приспів, усі табло всіх пінболів блимають яскравими барвами, фліпери ляпають, дзвіночки дзенькають, з монетниць найзавзятіших струменять п’ятицентовики, кожен звук і помах у цьому складному ансамблі на своєму місці.