— Ракетмене, щоб ти скис, невже це ти? Що сталося, старий?
— Підставили мене, треба до «Путці». — Тим часом під’їхали вантажівки, у їхні брезентові тіні «червоні шапочки» вже вантажать усіх, хто рухається повільніше за них. І ось двоє цивільних, один із борідкою, вже мчать пірсом з лементом:
— Костюм свині, костюм свині, дивіться, — і:
— Ви — Слотроп — ані руш.
А дулі вам, і Слотроп з шаленим тріском і брязкотом викочується зі сміття і кидається слідом за Бодіном і Криптоном, навсібіч розлітається курячий жир, шкаралупа засіває кільватер. Поблизу наступного скупчення есмінців стоїть автівка Червоного Хреста — чи то клуб, чи то польова кухня, з якої майже рівним квадратом на асфальт ллється світло, всередині у рамі вікна на тлі штабелів батончиків, сигарет і трикутних сандвічів сидить гарненька дівчина із зачіскою Діни Дурбін[573].
— Кави, хлопчики? — мило всміхається, — сандвічів не бажаєте? Сьогодні ми розпродали майже всі, лишилися тільки з шинкою, — і тут, помітивши Слотропа: — ой, лишенько, вибачте…
— Ключі від авто, — Бодін наближається з посмішкою Кеґні і пістолетом з нікельованими накладками, — швиденько, — зводить курок.
Супиться, поводить накладними плечима.
— У замку запалювання, Джексоне, — Альберт Криптон лізе назад — приєднатися до товариства дівчини, а Слотроп із Бодіним стрибають уперед і рвуть з місця крутим вискучим розворотом саме тої миті, коли підбігають двоє цивільних.
— А це ще в біса хто? — Слотроп обертається до вікна, бачить, як віддаляються їхні верескливі постаті. — Ти помітив у хлопака пікового туза на щоці?
Бодін об’їжджає катавасію біля «Джона Е. Бедесса» і показує всім неодмінний середній палець. Слотроп відхиляється на спинку, підіймає свинячу маску, як лицар забрало, з кишені Бодіна витягує пачку сигарет, запалює, втомлений, поспати б, і все… За спиною раптом несамовитий лемент дівчини з Червоного Хреста:
— Господи, що це!
— Дивись, — це Криптон, терпляче, — насипаєш трішки на кінчик пальця, потім затискаєш одну ніздрю та-а…
— Це ж кокаїн! — дівочий голос злітає до тривожних висот, — ось що це! Це героїн! Та ви наркомани!.. і викрали мене! О Господи! Та як ви не розумієте, це ж клубна ятка Червоного Хреста! Це власність Червоного Хреста! Так не можна робити! Я працюю в Червоному Хресті! Рятуйте, рятуйте! Наркомани! Благаю! Допоможіть! Зупиніться і висадіть мене! Забирайте машину, якщо хочете, забирайте все, тільки, благаю, не…
— Ану потримай кермо, — Бодін розвертається і наводить на дівчину блискучий пістолет.
— Ви не можете в мене стріляти, — репетує вона, — хуліган, ви за кого себе маєте, викрадати власність Червоного Хреста! Ідіть ви… кудись і нюхайте свій наркотик… дайте нам спокій!
— Лярво, — повідомляє матрос Бодін спокійним і розважливим тоном, — ти дуже помиляєшся. Я можу тебе застрелити. Второпала? Отже, ти працюєш на чудову і гуманну організацію, що здирала по п’ятнадцять центів за каву й пончики в Битві під тим скурвим Клином, якщо хочеш поговорити про те, хто від кого і що краде.
— «У кого», — реагує вона вже тихіше, нижня губка тремтить дуже гарненько і стервозненько, принаймні так здається Слотропові, що дивиться у дзеркальце. Бодін знову береться за кермо.
— Ого, оце так-так, — Криптон милується її сідницями, — а що це в нас таке, — які під спідницею хакі рухаються туди-сюди, бо дівчина стоїть, розставивши свої довгі ноги, адже гримучо-рипучі 60–70 миль за годину плюс дивовижна Бодінська техніка поворотів більше скидаються на спробу самогубства.
— Як вас звуть? — усміхається Слотроп, доброзичливий кабан.
— Ширлі.
— Мене Тайрон. Як справи?
— Тра-ля-ля, — Криптон уже грабує касу, поїдає батончики «Герші» і набиває шкарпетки пачками курива, — карії очі, чорнії брови… — Приблизно тоді ж Бодін б’є по гальмах, і машина суне юзом, зад вантажівки розвертає до залитої крижаним світлом живої картини з вартовими у шоломах із білими трафаретними літерами, білими пасками, білими кобурами, шлях перекрито барикадою, до джипа, пригинаючись і репетуючи у рацію, мчить офіцер.