— Цей запорток ще й кобенився! — майор хапає Бодіна лаписьком за шию, — та ниньки я йому всі бородавки на сраці обдер, най мене шляк трафить, якщо це не так.
— Майоре Марві, дістав вам трохи «сніжку». Пів пляшечки бракує, вже даруйте, що так вийшло.
— Нормас, матросику. В мене стіки носатих клієнтів відсіль до Вісбадена, що хуч три тонни давай, а гівнюкам і на день не вистачить. — Сплачує Бодіну повну ціну, відмахується від пропозиції знизити її пропорційно до нестачі. — Вважай, що се маленькі lagniappe[576], хлопче, отак Двейн Марві діла робить, трясця, а від жаби моя пуцька просто кайф ловить. Ох і встромити б її в якусь курвегу. Гей! Де мені тут якусь шльондерку знайти?
Матрос показує напрямок на бордель. Спочатку клієнта заводять у таку собі приватну парильню, «погратися» можна й там, при бажанні, за це доплати не беруть. А мадам — гей! ха, ха! схожа на лесбуху з дешевою сигарою в роті! вигинає брову при словах Марві, що йому потрібна негритоска, проте вона, либонь, таки спроможеться задовольнити клієнта.
— Тут не Дім Усіх Націй, але ми шануємо різноманітність, — мадам водить черепаховим мундштуком по списку викликів, — Сандра наразі зайнята. Вона на показі. А тим часом до вас приєднається чарівна Мануела.
На Мануелі лише високий гребінь і чорна мереживна мантилья, на стегнах квітчасті тіні, дарує професійну усмішку тлустому американцю, який уже розстібає мундир.
— Шурум-бурум! Вона таки засмагла! Хіба нє? У нас тут мюлаточка, мексиканочка, так, маленька? Ти sabe español[577]? Ти сабе йобу-йобу?
— Сі, — вона вирішує, що цього вечора буде з Леванту, — я іспанка. З Валенсії.
— Ва-лен-сіі-йяяя, — наспівує майор Марві на відомий однойменний мотив. — Сеньйорито, йобу-йобу, смокі-смокі, шестдесят-дев’яточкааа, ля-ляляля ля-ля ля-ля ляяя… — виконує з нею короткий танець навколо терплячої мадам.
Мануела вважає, що підспівувати їй не обов’язково. Валенсія здалася Франко однією з останніх. Насправді Мануела родом з Астурії, яка зустріла Франко першою, пережила його жорстокість за два роки до початку громадянської війни у решті Іспанії. Вона стежить за лицем Марві, поки той передає гроші Моніці, споглядає найголовніший американський акт, платіж, коли Марві є більше самим собою, аніж коли кінчає чи спить або навіть помирає. Він у неї не перший американець — але майже перший. Тут, «У Путці», переважно англійська клієнтура. Під час Війни — скільки було таборів і міст після її полонення 38-го — була німецька. їй бракувало Інтербригад, запертих у рідних студених зелених горах, людей, які ще довго воювали набігами після того, як фашисти захопили всю північ, — бракувало квітів, дітей, поцілунків і різноголосся Барселони, Валенсії, де вона ніколи не бувала, Валенсії, вітчизни на цей вечір… Ya salimos de España… Pa' luchar en otros frentes, ay, Manuela, ay, Manuela[578]…
Вона охайно вішає мундир майора у шафу і супроводжує клієнта у спеку, в яскраву пару, навіть стін не видно, у нього на ногах пір’їсті волоски, величезні сідниці й спина вже помітно зволожуються. Тіла інших ворушаться, зітхають, стогнуть, невидимі в пелені туману, виміри тут, під землею, безглузді — приміщення може бути будь-якого розміру, та хоч як ціле місто, все вкрито зображеннями птахів із не надто послідовно витриманою двосторонньою симетрією, де-не-де приглушені жовті та блакитні кольори, єдині барви у водянистих сутінках.
578
Вже покинули Іспанію… щоби битися на інших фронтах, о Мануело, о Мануело…