4. Спротив
— Га?
Бетті Девіс і Маргарет Дюмон у кучеряво-кювілійному[586] салоні чийогось палацу. Якоїсь миті з-за вікна долинає навдивовижу недоладна мелодія — грають на казу, схоже, «Хто то є?» із фільму «День на перегонах» (дуже, дуже неоднозначно). Грає один з вульгарних приятелів Ґраучо Маркса, видає низьке гортанне дзижчання. Бетті Девіс завмирає, підводить голову, збиває попіл з сигарети.
— Це що, — цікавиться вона, — таке?
Марґарет Дюмон посміхається, випинає груди, позирає звисока.
— Та щось схоже, — відповідає, — на казу.
Наскільки Слотроп розуміється, то й було казу. Коли він прокинувся, ґвалт уже стих, але щось же його розбудило? А був це — чи навіть є — Пірат Прентіс у досить-таки нахабно викраденому Р-47, летить до Берліна. Накази в нього стислі та чіткі, як в інших агентів Папи, а Папі віра підказала: підіть і знайдіть цього міннезінгера, загалом він хлопець непоганий…
Це старий «глечик» із заскленою кабіною, і обмежений огляд вмикає у Піратовій шиї м’язову пам’ять. Постійно здається, що літак несправний, і Пірат час від часу бавиться з тримерами: зараз він випробовує Військову Аварійну Потужність, хоче глянути, як вона діє, хоча й нема ані Війни, ані Аварії, очей з приладів не зводить, де обер/хв, тиск у каналі й температура головки циліндра посмикують кожне свою червону стрілку. Скидає потужність, летить далі, й ось пробує вповільнену бочку над Целле, відтак петлю над Брунсвіком, відтак — дідько з ним! — імельман над Маґдебурґом. Відкинувся на спину, сушить зуби, починає бочку на дрібку повільніше, крапелиночку не добравши до один-тридцять, і двигун мало не глухне, проскакує кілька точок — закінчити як звичайну петлю чи піти в імельман? — вже тягнеться до елеронів, до біса поворотники, не думати про штопор… але останньої миті все ж легенько торкає педаль, малесенький компроміс (о Господи, мені вже під сорок, і це зі мною справді відбувається?) і виходить з бочки. Ліпше вже імельман.
На цю пору Осбі Філ мав би вже прибути до Марселя і шукати виходи на Блоджетта Воксвінґа, Веблі Зільбернаґель прямує до Цюриха, Катьє — у Нордгаузен… Катьє…
Ні, ні, вона не розповіла йому всього, що могла б, це його не стосується. Хай би скільки вона розповідала, завжди лишиться якась загадка. Такий уже він вдався, і в цих напрямках піти не може, але як їм вдалося не загубити одне одного у паперових містах і надвечір’ї химерного миру, прийдешніх Обмежень? Чи, може, якісь випадковості комбінацій на кшталт нинішньої місії зводять тебе з тими, з ким ти маєш бути? може, казенні пригоди самі собою призводять до розлуки, самотності? Ех, Прентісе… Що там, збій? ні-ні, перевір тиск пального — стрілка майже на нулі, бак сухий…
Для Пірата то дрібниці, нічого критичного… У навушниках якісь голоси постійно його викликають або погрожують — диспетчери внизу, у власному королівстві, ще один прошарок Зони, у глухих закамарках редути розтягнутих антен випромінюють напівсфери впливу, визначають невидимі коридори-в-небі, реальні лише для них. «Тандерболт» пофарбовано ядучою зеленню, не проґавиш. Це Пірат сам вигадав, сіроманці — для Війни. Нехай женуться. Спробуй наздожени.