Саме цієї миті Едді Пенсьєро тремтить і не звертає уваги на електричну лампочку. Його власне послання доволі цікаве — десь зовсім поруч хтось серед ночі грає блюз на губній гармошці.
— Шо таке? — хоче знати Едді, стоячи під білим світлом за мовчазним полковником у парадній формі. — Егей, МакҐоніґле, ти чуєш?
— Ага, — посміюється Педді з-за генератора, — чую твій вихлоп — полетів, крильми лопоче зі сраки. Такево я чую! Ги-ги!
— Сам не бзди! — відповідає Пенсьєро. — Не чуєш ти ніякого вихлопу, ірландська ти клишонога мавпо.
— Ей, Пенсьєро, а знаєш, шо на новому гідролокаторі від еталіянської субмартни чути?
— Е… а що?
— Пііпмммакароннни-пііпмакароннни! Отаке чути! Ги-ги-ги!
— Йди до сраки, — каже Едді і заходиться причісувати сріблясто-чорне полковникове волосся.
Допіру гребінець торкається голови, як полковник починає говорити:
— За звичайних умов на побудинкове прочісування ми витрачаємо не більше 24 годин. Від заходу сонця до заходу сонця, від будинку до будинку. На початку і в кінці чорнота і золото, ну, десь так, ну, силуети, роздовбані небеса чисті, як у циклорамі. А тут такий захід сонця, що вже навіть не знаю. Думаю собі, може десь вибухнуло? Справді — десь на сході? Ще один Кракатау? Інакше називається, але так само екзотично… кольори геть інші. Вулканічний попіл, а чи якась інша дрібнодисперсна речовина, зависла в атмосфері, якось дивно заломлює кольори. Ти про це знав, синку? Не одразу й повіриш, правда? Якщо можна, внизу трохи довше, а зверху так, аби не треба було причісувати. Так-так, рядовий, кольори змінюються, ще й як! Питання в тому, чи змінюються вони згідно з чимось? Чи модулюється щоденний сонячний спектр? Не те щоб випадково, але систематично, ось цим невідомим продуктом у переважаючих вітрах? Чи є там якась інформація для нас? Серйозні питання, тривожні… А ти сам звідки, синку? Бо я з Кеноші, Вісконсин. У моїх батьків невеличка ферма. Аж до Чикаго снігова рівнина і стовпи парканів. Сніг засипає старі машини — стоять на каменюках по дворах… такі здоровецькі кучугури… поховальне бюро, а не Вісконсин.
— Хе-хе…
— Агов, Пенсьєро, — гукає Педді МакҐоніґл, — ще чуєш тотой звук?
— Угу, здаєси мені, що то губна гармошка, — Пенсьєро діловито причісує кожну волосину і кожну підрізає на потрібну довжину, а тоді знову й знову повертається, щоб підправити то в одному, то в іншому місці… Один Бог зна їхню кількість, і Атропос[605] ріже їх на власний розсуд. Отже, Бог в аспекті невідворотної Атропос оволодів сьогодні рядовим Едді Пенсьєро.
— Та в ніс я грав твою гармошку, — знущається Педді, — у самий ніс! Дивися! Дудка з макаронів!
Кожна тривала стрижка — перехід. Волосся — ще один вид модульованої частоти. Уявіть собі красу, коли всі волосинки розподілені ідеально рівномірно, — своєрідний час невинності, коли вони ідеально прямо лежали по всій полковниковій голові. Щоденні вітри, мимовільні жести, піт, свербіння, несподівані сюрпризи, три фути падіння у дрімоті, погляд на небо, згадка про ганьбу — все відтоді записане на цій досконалій сітці. Проходячи крізь неї сьогодні ввечері, піддавши її реструктуризації, Едді Пенсьєро стає агентом Історії. Разом з переінакшуванням полковникової голови біжить і тремтінням позначений блюз — довгі перебіжки в отворах номер 2 і З збігаються — принаймні сьогодні — з проходами у глибини волосся, березовими стовбурами дуже вогкої літньої ночі, наближеннями до кам’яного будинку посеред густого парку, із заціпенілими благородними оленями біля стежок із високого плитняка…
Блюз — штука із низькими смугами частот: втягуєш чисту ноту, в тон, а тоді гнеш її донизу м’язами обличчя. А ці м’язи впродовж усього твого життя сміялися, напиналися від болю, часом намагалися приховати якусь емоцію. Те, куди надсилаєш оту чисту ноту, — почасти функція сміху. Ось така приземлена основа блюзу, якщо тебе хвилює духовний аспект…
— Я не знав, де я, — розповідає полковник. — Усе повзу і повзу донизу поміж величезних бетонних уламків. Стирчить чорна арматурина… чорна іржа. У повітрі — мазки темно-фіолетового, не надто яскраві, аби розпливатися краями або змінити субстанцію ночі. Вони скрапували донизу, витягувалися один за одним — коли-небудь бачив курячий ембріон на стадії формування? та звідки, ти ж міський. А на фермі всього навчишся. Наприклад, як виглядає курячий ембріон, щоб, коли доведеться лазити по бетонній горі у темряві, побачити один чи кілька таких на небі у багрянці, ну, тепер розумієш, на що це схоже — запросто дасть місту фору, бо там тебе кидає від кризи до кризи, щораз до нової, і не знаєш, як бути, бо такої ще точно не було…