Ну, так і є, він обережно просувається краєм велетенської руїни, і його волосся цієї миті виглядає дуже дивно — зачесане вперед з одного місця на потилиці, вперед і догори великими довгими клинцями, що утворюють такий собі чорний соняшник або ж чепчик від сонця навколо обличчя, на якому добре видно довгі й тремкі лілові полковникові губи. З уламків його вихоплюють якісь чудовиська, отак, раз, швиденько і вдоволено вигулькне, а тоді назад, худенькі ручки-обценьки, нічого особистого, тільки подумало, а чи не хапнути трохи нічного повітря, ха-ха! Коли промахуються і полковника не ловлять, а відбувається таке часто, одразу шмигають назад із гмиканням завзятого гравця, ну що ж, нехай іншим разом…
Прокляття, відрізаний від свого полку, от-от хапнуть і спалять ці бандюки! Хай Бог милує, вони вже тут, неймовірні Тварюки біжать, зігнувшись, при світлі того, що G-5 називають містом, червоні й жовті тюрбани, пошрамовані наркоманські мармизи, згладжені, як капот «форда» 37-го року, такі ж несфокусовані очі, так само уникли Кармінного Молота…
«Форд» 37-го року — уник К. М.? Не клейте дурня, усі вони зрештою потрапляють на звалище!
Та невже, Розумнику[606]? Чом же їх стільки на дорогах?
Ну-у, отакої, е-е, містере Інформація, це ж-ж бо Війна, нових не випускають, то мусимо доглядати наші Старі Перевірені, щоб як цизорики, бо тут, у глибокому тилу, механіків лишилося обмаль, та-а ще ж запасатися бензином не треба, а ось цю наліпку «А» варто тримати у правому нижньому на видному місці…
Розумнику, малий ти дурню, знов подався у недолугу мандрівку в минуле, швиденько повертайся до стрілки, тут і розійшлися стежки. Он видиш людину? — у білому каптурі, поруділі черевики. З гарною усмішкою, якої ніхто не бачить. Ніхто не бачить, бо обличчя завжди в темряві, але він — хороша людина. Він — стрілочник, називається так, бо смикає за руків’я і переводить стрілку, і ми їдемо до Щастиграду, а не до Боливілля. Або «Der Leid-Stadt», як його звуть німці. Про Ляйдштадт складено паскудний віршик, написав один німець на ймення Рільке, але читати його не будемо, бо ми їдемо до Щастиграду, стрілочник про це подбав. Нічого особливого йому і робити не треба, важіль ходить дуже м’яко, орудувати ним просто, навіть ти зміг би, Розумнику. Якби знав, де корба. Але подивися, скільки зробив стрілочник, ледь ворухнувши важелем! — вирядив нас до Щастиграду, а не в Боливілль, бо знає, де стрілки і де важіль, — він єдина у своєму роді людина, що робить небагато, а відлуння йде по всьому світу. І тебе спрямував на правильний шлях, Розумнику. Як хочеш, то можеш собі й далі фантазувати, на ліпше, ти, видно, не заслуговуєш, але містер Інформація сьогодні в доброму гуморі і покаже тобі Щастиград. Почне з нагадування про «форд» 37-го року. Чому авто з лицем бандюги досі ганяє дорогами? Ти сказав «Війна», коли тарахкотів по стрілках не на ту колію, та Війна і була стрілкою. Га? Таки-так, Розумнику, правда в тім, що Війна зберігає речі живими. Речі. «Форд» — одна з таких речей. Історія про Фріців-і-Джапів — тільки одна, досить сюрреалістична версія справжньої Війни. Справжня Війна є завжди. Вмирання часом слабне, але Війна й тепер вбиває чималу кількість людей, просто нині робить це хитріше. Часто у спосіб наскільки складний, що навіть нам, на нашому рівні, простежити непросто, але правильні люди вмирають — так само, як і коли воюють армії. Ті, що після Початкової Підготовки підставляються під кулеметні черги. Ті, що не вірять у своїх Сержантів. Ті, що посковзуються і показують Ворогові миттєву слабкість. Такими війна не може скористатися, і вони помирають. Виживають правильні. Дехто, якщо люди не брешуть, навіть знає про свій короткий вік, але наполегливо діє саме так. Ніхто не знає чому, і було б дуже добре, якби вдалося усунути таких цілком і повністю — нікому не довелося б гинути на Війні. Правда ж, гарно ж було б, Розумнику?
606
Англ. «Skippy». 9-річний допитливий хлопчик, персонаж коміксової стрічки, яку друкували з 1923 року.