Але який стосунок має польський трунар у човні до зламування цього коду, до таємних організацій або прикметних субкультур? Та ніякого. Причина, чому він шукає цих людей, полягає в тому, що він вважає, буцім ті люди допоможуть йому в роботі. Ну що, докумекали, свини? Він хоче дізнатися, як почуваються люди до і після враження блискавкою, щоб ліпше розуміти, як поводитися зі згорьованими родичами.
— Ви спотворюєте велике відкриття на потребу комерції, — каже Танатц, виходячи на берег. — Стидайтеся. — Не минуло і п’яти хвилин, як він опинився у безлюдному місті край болота, аж тут як гримне ТТТАААРРР-АХХХ! черкчерек черк неймовірний вибух світла і звуку спадає на воду і те місце, звідки відходить від берега трунар, роздратований тим, що сприймає як невдячність.
— Йой, — долинає слабенький голос. — Йой, ой-ой-ой-ой!
— Тут ніхто, крім нас, не живе. — Дебела фігура, шепіт вугільного силуету, що заступає Танатцові шлях. — Ми не чіпаємо зайшлих, але вам ліпше піти іншою дорогою.
Це 175-ті — гомосексуалісти, в’язні з концтабору. Вони рушили на північ із табору «Дора» у Нордгаузені, ішли на північ до краю землі і між болотами і гирлом Одеру заснували суто чоловічу общину. За звичайних умов Танатц так і уявляв би собі рай, але річ у тім, що ніхто з цих людей не годен витримати розлуки з «Дорою» — «Дора» була домом, і вони за ним сумують, «визволення» стало вигнанням. Тому тут, на новому місці, вони відновили субординацію SS — більше не обмежуючись тим, що Доля призначила для тюремників, вони створили для себе уявно зловорожих друзяк-нацистів, від Schutzhäftlingsführer до Blockführer, і вибудувати внутрішню ієрархію: Lager and Block-ältester, Каро, Vorarbeiter, Stubendienst, Läufer[617] (себто посильний або вістун, але так само німецькою називають і шахового офіцера… якби ви тільки бачили, як він щодня мчить удосвіта мокрими луками посеред водянистих пагорбів, як його червоний одяг метляється, тріпоче, стемнівши майже до відтінку соснової кори, то мали б дуже приблизну уяву про його справжнє призначення в цій общині — він носій священних стратегій, меморандумів совісті, і коли він зближується очеретяними низинами ранку, вас беруть за потилицю і схиляють до бічних частот Великої Миті — бо Läufer тут найсвятіший, це він носить повідомлення за згубну межу між видимим Табором і невидимим SS).
На вершині цієї піраміди — Schutzhäftlingsführer Блікеро. Його ім’я дісталося навіть цієї східної далечіні, наче відступаючи замість носія за останній рубіж Люнебурзького пустища. Він — найстрашніша примара Зони, він страхолюдний, він просотує тривкість літніх ночей. Наче вкритий виразками корінь, він змінюється, білішає, тягнеться до зими, до спустошення і голоду. Кого іще могли 175-ті обрати своїм верховним гнобителем? Його влада абсолютна. І не сподівайтеся, що він не чекає біля розбомбленого і погризеного іржею заводу, під звивистими сходовими маршами, за цистернами та баштами, не чекає у карміновій облямівці неба на першого гінця досвітку з повідомленнями про минулу ніч — ніч цікавить його найбільше, він має про неї знати.
617
Начальник табору, начальник блоку… старший у таборі і блоці, довірений наглядач з-посеред ув'язнених, десятник, днювальний у бараку, посильний