[Це частина «каденції»…]
[скерцо]
Тепер ця обитель відома як «Der Platz» і майже вщерть заповнена, аж до центрального дворика, колегами Зойре. Дуже неждана переміна — здається, з навколишнього сміття пробивається значно більше зелені, оригінальна система саморобних світловодів і дзеркал, які повертають упродовж дня, спрямовують світло — вперше — у всі закамарки і виявляють барви досі небачені… діє система відведення дощової води, яка спрямовує опади у водогони, лійки, відбивачі бризок, на водяні колеса, у вихідні отвори та загати і в такий спосіб утворює систему річок і водоспадів, де цього літа можна розважитися… єдині кімнати, які досі замикаються зсередини, зарезервовані за самітниками, фетишистами, заблуканими втікачами від окупації, яким потрібна самотність, наче наркоманові наркотик… до слова, всюди у комплексі можна знайти армійську наркоту будь-якого різновиду, приховану на потім як у підвалах, так і під мостинами мансарди, під ногами перекочуються дротяні петельки і пластикові кришки від вичавлених 1/2-гранових шприц-тюбиків тартрату морфіну, вилучені з протихімічних комплектів і розламані пуделка амілнітриту, оливково-сірі банки бензедрину… тривають роботи з копання протиполіцейського рову з водою навколо всього багатоквартирного будинку. Щоб не привертати уваги, цей рів уперше в історії копають ізсередини — простір під Якобіштрассе повільно, параноїдально видовбують, виліплюють, ретельно підпирають тоненьку скоринку вулиці, щоб, бува, трамвай раптом не шубовснув у порожнечу — таке вже траплялося глупої ночі, коли під час перегону на Околицю довгими відрізками неосвітленого парку або вздовж деренчливих парканів складських приміщень трамвайні вогні мріяли в салоні барвами прозорого бульйону і враз, наче губи хто надув, щебенево-асфальтове покриття прогинається, і ти несподівано опиняєшся у вогкому рові параноїків, нічна зміна витріщається на тебе величезними очима підземних мешканців, що постали не стільки перед тобою, як радше перед болючою проблемою вибору — це таки насправді щось пасажирське, а чи «пасажири» — поліцейські агенти під прикриттям, так, досить дражливе питання, навіть дуже дражливе.
Десь тепер у «Der Platz», ранній ранок, чийсь дворічний малюк, пухкеньке, як молочне поросятко, дитинча, щойно вивчив слово «Sonnenschein[631]».
— Соненько, — каже немовля і показує. — Соненько, — і біжить до другої кімнати.
— Соненько, — хрипить чийсь дорослий голос спросоння.