[Рецензія на книгу К. Буровія «Европа чи Росія?»][649]
Ще одна полемічна книжечка, що в основі своїй наближається до позицій, зайнятих у літдискусії «Плугом».
Зміст — чотирі газетного типу статті:
1. «Европа чи Просвіта» або «напостовщина та воронщина[650]» в українському національному вбранні, — де автор досить вірно проводить аналогію між російською та українською літдискусіями, не вдаючись до аналізи їхніх причин, лише зовнішнє, поверхово.
2. Просвітянська «провокація» або легалізований «олімп» — має темою відомий диспут у ВУАН[651] «Про шляхи розвитку сучасної літератури»[652] і захищає позицію Гр. Яковенка про відсутність справжньої критики в статті («Провокація»), що послужила початком літдискусії 1925 року і мала наслідком памфлети з «олімпу». Стаття неглибока, розхристана. В свій час була б корисною, тепер значіння майже не має.
3. «Вікно в Европу» або перевірка кваліфікації наших европенків — найсерйозніша по зачепленій темі, але найгірше виконана. К. Буровій хоче доказати «неєвропейськість» О. Дорошкевича, М. Зерова, Ю. Меженка і т. д. і доказує це тим, що перший — не знає європейських мов, другий зробив помилку у зредагованій ним книзі Черемшини, і подібними дрібними «фактами». Вони можуть бути пристьобнуті до ширшого і глибшого обгрунтовання такої теми, але ніяк не вичерпують її.
4. «Европа чи Росія»? — підкреслює в нашій літдискусії потребу вчитися в братній і близькій мовою російській літературі, і клясичній і новій пролетарській. Це являється оригінальним, і в цілому К. Буровій додає до літдискусії новий момент, що по суті, звичайно, не є гостродискусійним.
[Рецензія на книгу Я.Качури «НЕПІ»][653]
Я. Качура серед нашої письменницької молоди вже давно звернув увагу на себе як один із тих, кого ВАПЛІТЕ не зріклося б одірвати від «Плуга»: мовляв, «справжній» письменник. Підставою цього бажання є, очевидно, деякий присмак богемської ідеології, що іноді відгонить від творів Качуриних. Є цей присмак і в рецензованій книжці. Але основний тон його творів лишається плужанський, пролетарсько-селянський (оповідання «Без останніх сторінок»). Вражінь у Я. Качури багато, він уміє їх збирати й занотовувати. Але неприємно вражає одна манера, що вже відзначалася критиками: деяке перебільшення в стремлінні бути дотепним, що іноді переходе у шарж. Немає сторінки в «НЕПІ», де б не рясніло «лапками» — нарочитим підкресленням «дотепних» словечок, іноді зовсім не дотепних. Це надає оповіданням («Непі», «Історія одного кохання») газетний, фейлетонний характер і псує вражіння. Печать похапливости, необроблености взагалі лежить на Качуриних творах. Автор видимо спішить виявити себе — і сам собі тим шкодить.
[Рецензія на видання «На литературном посту»][654]
Це — нащадок колишнього «На посту», але без Г. Лелевича, І. Вардина і С. Родова, що їх виключено з ВАПП'у. Журнал ставить собі чи не неосяжне завдання: «быть органом культурной революции в области литературы». Надто голосно. Тим часом свої завдання: по-революційному відгукнутися на найбільші явища літературної сучасности — журнал виконує сумлінно. Багато ретельно оброблених, серйозних рецензій-статтів. Замісць перевантаження гостро-полемічним матеріялом, що було в старому «На посту» — тільки дві статті такого характера (Л. Авербаха проти Веронського і М. Лузгіна проти Родова). Зате введений гумористично-критичний матеріал, пародії, що оживлюють номер. Цікава анкета між відповідальних робітників, з якої вияснюється, що художня сучасна література їм майже невідома. Бракує матеріалу з теорії літератури в марксівському освітленні. Видно, в вузьких рямцях журналу (4 друкованих аркуші) редакції важко повертатися. Запорукою успіху може бути тільки регулярний його вихід. Чекаємо дальших номерів.
650
«Напостовщина та воронщина» — два полюси російського літературного процесу 1920-х рр. З одного боку партійно-ортодоксальна платформа журналу «На посту» (виходив за редакцією Б. Воліна, Г. Лелевича, С. Родова в 1923 1925 рр.), що була сповнена негацією щодо попутників і представників інших груп та національних культур. З іншого — журнал «Красная новь» (виходив у 1921-1927 рр.; головний редактор — критик і письменник О. Воронський (1884-1937)) та група «Перевал», що підкреслювали свій зв'язок із кращими традиціями російської та світової літератури, відстоювали принципи реалізму та пізнавальну роль мистецтва.
652
Диспут у ВУАН «Про шляхи розвитку сучасної літератури» — відбувся 24 травня 1925 р. у Києві з участю представників літературних організацій «Плуг», «Гарт», «Жовтень», «Ланка», групи «неокласиків», письменників, критиків, літературознавців з метою обговорення основних тез, висловлених М. Хвильовим у памфлеті «Про „сатану в бочці“, або про графоманів, спекулянтів та інших „просвітян“».