12. Не зважаючи на велику вагу такої літературної форми, як художній нарис, і досі нема докладно розробленої теорії його. Ліфовці з «Нової Генерації», висуваючи літературу факта як основну форму, й досі не дали ні доброї теорії, ні практики в цій галузі. Література факта, яку проповідують ліфовці як єдину функціональну літературу, не може замінити взагалі художньої літератури. Але нарис повинен посідати цілком рівноправне місце в творчості плужан і в оцінці критики поруч з іншою художньою літературою. З'їзд закликає плужан до найтіснішого співробітництва своїми художніми нарисами у газетах і масових журналах. Добре написаний нарис з яскравим цілевим спрямованням є прекрасний засіб агітації і пропаганди за нові форми соціалістичного життя. Письменник, збираючи матеріял для нариса, мусить добре підготуватися у тій галузі, яку він описує. Слід уникати описів «взагалі» або йти по лінії найменшого опору, по лінії «розмов з візниками». Всякі «поетичні», «пейзажні», «ліричні» відбіги, не пов'язані органічно з викладом у нарисі, ужиті лише для «прикраси», для «художности» основного протокольного тла нариса, не досягають своєї мети, а лише надають нарисові зайвої солодкости й літературщини. Треба застерегти нарисовиків від двох скрайностей: протокольного, наївно-реалістичного опису фактів, надмірного захоплення літературним боком нариса (зловживання діялогу, як і пейзажу і взагалі порожньої балаканини).
Відзначаючи чималі досягнення «Плугу» в галузі нариса, з'їзд вважає, що надалі плужани мусять у своїх художніх нарисах відбити таку тематику: колективізація, побут, клясова боротьба в колективах, праця і побут сільськогосподарського пролетаріяту в радгоспах, зокрема в тракторних колонах, робітничий побут, соцзмагання, будування велетнів індустрії, агроміст, знищення куркуля як кляси, паростки нового життя й нового побуту, нові соціалістичні форми господарювання.
13. Драматична творчість членів «Плугу» за останні роки досягла чималих успіхів саме у продукуванні п'єс для сільських і робітничих драмгуртків і робітничо-селянських театрів. Проте треба сказати, що ця ділянка творчости останніми роками в нас занедбана. Відповідні організації (головмистецтво, видавництва, самі письменницькі спілки і навіть УТОДИК[771]) досі не тільки не зробили нічого для підвищення професійного рівня молодих драматургів, для зближення їх з театром, боротьби з халтурою, а навіть і для просунення доброякісної продукції на кін радянських театрів. Унаслідок цього маємо факт залишення окремими досвідченими драматургами праці для театрів і перехід до інших форм творчости (повість, роман).
З'їзд ставить перед драматургами «Плугу» такі завдання: взятися до відображення сучасних актуальних тем, братися як до ширших полотен, так і до естрадного типу творів. Драматурги якнайшвидше мусять перебороти старі штампи, навички, утворювати свій власний стиль, щоб остаточно позбутися впливів старої народницької школи. Драматургам треба збагатити себе не тільки на формальні знання (закони театру й драматургії), а навчитися орудувати в своїй творчості методою діялектичного матеріялізму, не спрощуючи художнього твору до сухої агітки чи до солоденької інсценіровки підручника з політграмоти. Шукати оцінки своїх творів не лише у фахової критики після надрукування п'єс, а подавати свої твори на обміркування широких робітничо-селянських мас глядачів ще до друку.
14. З'їзд ще раз підкреслює величезну вагу постійного й систематичного підвищення кваліфікації письменника. Констатуючи щодо цього значні досягнення плужан, з'їзд вважає, що опанування літературної техніки, теорії літератури далеко не досить. Кожен плужанин повинен серйозно поставитися до виявлення свого художньо-стилістичного обличчя. Ігноруванню упертої роботи над стилем, словом, фразою, сюжетом не може бути місця. Вся літературно-мистецька учоба повинна базуватися на глибокому засвоєнні діялектичного матеріялізму та принципів марксистського літературознавства. Відзначаючи велику роботу, що її проробила критична секція «Плугу», з'їзд вважає за потрібне широко підтримувати й стимулювати роботу цієї секції надалі. Секція повинна втягнути в свою роботу якнайбільше плужан і зв'язатися в своїй роботі з катедрою літературознавства при Інституті Марксизму[772] та Інститутом Шевченка. Жоден твір члена «Плугу» не повинен пройти мимо уваги критичної секції.
772
Інститут Марксизму — заснований 1922 р., з 1924 — Український Інститут марксизму-ленінізму. Очолював заклад М. Скрипник. 1931 р. на базі цього інституту постала Всеукраїнська асоціація марксо-ленінських інститутів (ВУАМЛІН).