Звернувшись до ідеалу мужности, який він нашкіцував мені колись у Бальбеку і який із часом прибрав у нього форми більш філософічної, і, зрештою, послуговуючись абсурдними аргументами, здатними іноді, хоча він дивував своїм розумом, викривати в ньому надто вже тонку основу звичайного світовця, хай навіть інтелігентного, він заявив: «Бачте, хло-пець-козир, яким є вояк-бош — це дужий драбуга, здоровий нівроку, він думає тільки про славу своєї вітчизни. Deutschland uber ailes[11]— не таке то вже й глупство, а ми, поки вони готувалися й мужніли, захрясли в дилетантизмі».
Для пана де Шарлюса це слово, мабуть, означало щось аналогічне до літератури, бо, очевидно, згадавши, що я кохаюся в письменстві і що колись мав намір присвятити йому себе, він плеснув мене по плечу (принагідно спершись на мене так, аж мені заболіло, як тоді, коли на військовій службі мені дісталося при віддачі «76-го»), і сказав, ніби пом’якшуючи закид: «Так, ми скотилися в дилетантизм, усі ми, та й ви теж, і ви можете, як і я, сказати mea culpa[12], всі ми неглибоко плаваємо».
Застуканий закидом, нездатний до зухвальства, скутий пошаною до барона і розчулений його приязною добротою, я відповів, як йому й хотілося, так ніби також мав привід бити себе в груди, — страшенне, до речі, глупство, бо я не міг дорікнути собі ані в найменшому дилетантизмі. «Гаразд, — сказав він, — я вас покидаю (його груповий ескорт нарешті розбрівся), піду спати, як і личить старшому панові, тим більше, що війна змінила всі наші звички, вживаючи одного з ідіотичних афоризмів, таких любих серцю Норпуа». Зрештою я знав, що вдома пан де Шарлюс не перестане обертатися серед солдатів, бо він влаштував у своєму палаці військовий лазарет, поступаючись, гадаю, радше, голосу доброго серця, ніж підшептам капризу.
Ніч була ясна і безвітряна; мені ввижалося, ніби Сена, плинучи під мостами-каблучками, утвореними перекинутими над нею арками та їхніми віддзеркаленнями у воді, чимось нагадувала Босфор. І символізуючи чи то навалу, накрякану по-разником паном де Шарлюсом, чи то злуку мусульманських братів із французьким військом, вузький і вигнутий, ніби цехін, місяць поставив усе паризьке небо під східне ґодло півмісяця.