І ось чому: вам не подобаються нові ідеї.
Насправді це нормально. Нове завжди лякає. Так працює людський мозок. Завдяки цьому наші предки виживали в ті часи, коли за межами поселення людина легко могла зустрітись із шаблезубим тигром.
Проте захисне ставлення може коштувати вам високої продуктивності.
Зустрічаючись із чимось новим, ми можете поступитися природі й почати захищатись. Або можете бути допитливим і навчитися нового.
Секрет полягає в надзвичайній одержимості зрозуміти все.
Коли ви присвятите своє життя пошуку відповідей, почнуть відбуватися дивовижні речі.
На третій день 1870 року почалося будівництво за проектом Джона Рьоблінга – будували підвісний міст, який мав уперше сполучити Мангеттен і Бруклін (сьогодні він відомий як Бруклінський міст). Цей проект зайняв понад 13 років і коштував життя 30 робітникам.
Ніхто раніше не робив нічого подібного. Це був величний подвиг інженерної майстерності – перший підвісний міст на сталевих тросах, і протягом більш ніж 20 років він залишався найдовшим підвісним мостом у світі. П’ять років до початку будівництва Джон і його команда працювали не покладаючи рук. Без допомоги комп’ютерних систем Рьоблінг створив нові способи вивчення підводного простору і визначення будови дна, щоб поставити опорні стовпи в правильних місцях.
Однак Джон не дожив до початку грандіозного будівництва. У середині 1869 року він працював на краю доку, і пором розчавив йому пальці на правій нозі. Він попрохав ампутувати пальці, щоб мати змогу далі працювати над мостом. Правець забрав його життя через 24 дні.
Вашингтон Рьоблінг, син Джона, який навчався мостобудування у свого батька, продовжив роботу на мостом як головний інженер. Але всього через кілька місяців він постраждав у нещасному випадку під водою й залишився інвалідом на все життя.
Вашингтон був єдиною людиною, яка могла керувати будівництвом. Лежачи в ліжку далеко від будівельного майданчика, він навчав свою дружину Емілі вищої математики, аналізу напруги, міцності матеріалів та деталей будівництва конструкцій зі сталевими тросами. Виконуючи роль сполучної ланки між Вашингтоном та інженерами, які будували міст, Емілі стала першою жінкою – промисловим інженером.
Часом Вашингтону бувало настільки погано, що він утрачав здатність говорити. Щоб не губити зв’язку, він навчився азбуки Морзе й відбивав інструкції на руці Емілі. З кожним сигналом він повільно, але рішуче йшов до успіху.
Вашингтон та Емілі провели наступні 11 років, працюючи разом над будівництвом мосту (Вашингтон увесь цей час провів у ліжку), у той час як політики, інженери й компанії-конкуренти намагалися забрати проект собі. Чоловік і дружина навчилися давати раду з політикою, технологіями та Вашингтоновими обмеженнями, доки будівництво мосту не було завершене. 24 травня 1883 року Емілі стала першою людиною, яка пройшла мостом. Вашингтон був занадто хворий, щоб бути присутнім.
На церемонії відкриття Емілі була вшанована в промові Абрама Г’юїтта [7], який сказав, що міст – це «…вічний пам’ятник жертовній відданості жінки та її здатності до вищої освіти, якої вона так довго була позбавлена». Про те, що Вашингтон керував значним і надскладним інженерним проектом, було сказано: «В історії великих звершень навряд чи знайдеться щось, що можна порівняти з цим».
Сто тридцять років потому Бруклінський міст усе ще служить Нью-Йорку і є його візитівкою. Понад 120 000 транспортних засобів, 4000 пішоходів та 2600 велосипедистів перетинають міст щодня. Під час кількох випадків повного відключення світла в місті, а також терористичних атак 11 вересня десятки тисяч людей залишали по ньому Мангеттен.
Рьоблінги не могли передбачити виняткове навантаження на міст – велику кількість людей, що в якийсь момент переходитимуть його пішки, – але вони розробили його з трьома незалежними системами, які могли б допомогти в разі непередбачуваних навантажень. Джон Рьоблінг сказав, що, коли щось трапиться з однією із систем, «міст провисне, але не впаде».
Незважаючи на визначний успіх сім’ї, Вашингтон Рьоблінг не зупинився на досягнутому. Він вивчив біологію і наступні 43 роки свого життя присвятив збиранню каменів та мінералів з усього світу. Сьогодні його наукова колекція з більш ніж 16 000 екземплярів є важливою частиною Смітсонівського інституту.
Сім’я Рьоблінгів ніколи не переставала вчитись.
Вони не виправдовувались трагедіями та поневіряннями. Вони не раз зазнавали ударів долі й вирішували йти вперед і дивитися проблемам в обличчя.
Вони досягли неймовірного успіху завдяки своїй жазі вчитись і невтомності у відкритті нового.
Так, це може здатись екстремальним. Екстремальна жага вчитися – це не «ванільна» стратегія життя.
Але маніякальна жага вчитися нового може бути головним чинником у досягненні статусу суперзірки.
Отже, поговоримо про практичний аспект.
Навчання – це не якась магічна випадковість, яка падає на вас з неба.
Воно не автоматичне. Інакше ми всі б навчилися того, що робить людей надзвичайними.
Вам слід неухильно зосередитися на тому, щоб стати учнем.
А це означає робити все можливе, щоб перетворити життя на дослідницьку лабораторію.
Ви не повинні чекати, поки відповіді чарівним чином з’являться перед вами. Ви повинні шукати відповіді в усьому навколо вас.
Вчитися слід не тільки коли є настрій і не тільки того, що хочеться.
Бажати вчитися – це не те саме, що сподіватися дізнатися щось.
Бути учнем означає брати те, що пропонує життя, незважаючи на те, чи є це справедливим, і перетворювати це на найкращий вибір або знання. Це значить у найгірші моменти життя планувати майбутні найкращі моменти.
А іноді ви повинні засвоїти один і той самий урок у кілька різних способів.
Ми всі хотіли б думати, що, отримавши правильну інформацію, відразу засвоюємо урок. На жаль, усе працює зовсім інакше.
Іноді цілком нормально бути тяжкодумом. Головне – продовжувати вчитися. Навіть якщо це означає проходити той самий урок знову і знову.
Навчання також означає допитливість і цілеспрямований пошук відповідей на всі свої питання.
Навчання – це ставити питання і висловлювати прохання, доки не дізнаєтесь, доки не зрозумієте все, щоб стати найкращою версією себе.
Ось кілька питань і прохань, які слід вимовляти постійно:
«Розкажіть мені більше…»
«Я не впевнений/а, що розумію…»
«Що змушує вас так говорити?»
«Ви можете уточнити, що маєте на увазі?»
Незалежно від використаних формулювань, ви повинні постійно ставити запитання, доки не зрозумієте щось повністю.
Так, час від часу ви можете відчувати себе дурнем, який тільки й робить, що ставить питання. Але ваші відчуття в цьому випадку не такі важливі, як успіх.
Ви повинні вчитися. Мабуть, ви вже з цим погоджуєтесь.
Але дайте мені відповідь на таке питання: «Ви вже вчитесь? Ви вже одержимі пошуками питань?»
В іншому випадку ви станете невдахою, який стоїть на одному місці, тихий і наляканий.
І це, звичайно, гірший варіант.
Шлях до перемоги – це берегти отриманні знання. Ніхто не зможе зупинити вас, поки ви не відмовляєтесь шукати відповіді.
Будьте сміливим