Особа, якою вгощала цього вечора Анна Павлівна своїх гостей, як новинкою, був Борис Друбецькой, — він щойно приїхав кур'єром з пруської армії і перебував ад'ютантом у вельми важної особи.
Градус політичного термометра, вказаний на цьому вечорі товариству, був такий: хоч би скільки всі європейські государі та полководці намагалися потурати Бонапартію, для того, щоб зробити мені і взагалі нам ці неприємності та прикрості, думка наша щодо Бонапартія не може змінитися. Ми не перестанемо щиро висловлювати з приводу цього свій напрям думок і можемо сказати тільки пруському королю та іншим: «Тим гірше для вас. Tu l'as voulu, George flandin[419], ось усе, що ми можемо сказати». Ось що вказував політичний термометр на вечорі в Анни Павлівни. Коли Борис, якого мали піднести гостям, увійшов до вітальні, майже все товариство вже зібралося, і під керівництвом Анни Павлівни точилася розмова про наші дипломатичні стосунки з Австрією і про надію на союз із нею.
Борис в елегантному ад'ютантському мундирі, змужнілий, свіжий і рум'яний, вільно увійшов до вітальні, і його було, одведено, як належало, для привітання до тіточки і знову приєднано до загального гуртка.
Анна Павлівна дала поцілувати йому свою суху руку, познайомила його з деякими незнайомими йому особами і кожного пошепки визначила йому.
— Le Prince Hyppolite Kouraguine — charmant jeune homme. M-r Kroug chargé d'affaires de Kopenhague — un esprit profond, — і просто — M-r Shittoff un homme de beaucoup de mérite[420], — про того, який мав це найменування.
Борис за цей час своєї служби, завдяки турботам Анни Михайлівни, власним смакам та властивостям свого стриманого характеру, встиг поставити себе в найвигідніше становище по службі. Він був ад'ютантом при вельми важній особі, мав вельми важне доручення у Пруссію і щойно повернувся звідти кур'єром. Він цілком засвоїв ту неписану субординацію, що сподобалася йому в. Ольмюці, за якою прапорщик міг стояти незрівнянно вище за генерала і за якою для успіху на службі були потрібні не зусилля, не праця, не хоробрість, не сталість, а лише вміння обходитися з тими, які винагороджують за службу, — і він часто сам дивувався зі своїх швидких успіхів і з того, як інші могли цього не розуміти. Внаслідок цього його відкриття весь його побут, усі взаємини з колишніми знайомими, усі його плани на майбутнє зовсім змінилися. Він був не багатий, але останні свої гроші він використовував на те, щоб бути одягненим краще за інших; він скорше позбавив би себе багатьох утіх, ніж дозволив би собі їхати в поганому екіпажі або показатись у старому мундирі на вулицях Петербурга. Зближувався він і шукав знайомств лише з людьми, що були вище за нього і тому могли стати йому в пригоді. Він любив Петербург і з презирством ставився до Москви. Спогад про дім Ростових і про його дитячу любов до Наташі був йому неприємний, і від самого від'їзду в армію він ні разу не був у Ростових. У вітальні Анни Павлівни, у якій бути присутнім він вважав за важливе підвищення по службі, тепер він одразу ж зрозумів свою роль і дав можливість Анні Павлівні скористатися з того інтересу, що він являв собою, уважно спостерігаючи кожну особу й оцінюючи вигоди і можливості зближення з кожною з них. Він сів на вказане йому місце біля вродливої Елен і вслухався в загальну розмову.
— «Vienne trouve les bases du traité proposé tellement hors d'atteinte, qu'on ne saurait y parvenir même par une continuité de succès les ptus brillants, et elle mêt en doute les moyens qui pourraient nous les procurer». C'est la phrase authentique du cabinet de Vienne, — казав датський chargé d'affaires[421].
— C'est le doute qui est flatteur! — сказав l'homme à l'esprit profond[422], з тонкою усмішкою.
— Il faut distinguer entre le cabinet de Vienne et l'Empereur d'Autriche, — сказав Moptemart. — L'Empereur d'Autriche n'a jamais pu penser à une chose pareille, ce n'est que le cabinet qui le dit[423].
— Eh, mon cher vicomte, — втрутилася Анна Павлівна, — l'Urope (вона чомусь вимовляла l'Urope, як особливу тонкість французької мови, яку вона могла собі дозволити, розмовляючи з французом), l'Urope ne sera jamais notre alliée sincère[424].
Слідом за цим Анна Павлівна навела розмову на мужність і твердість пруського короля з метою ввести у справу Бориса.
Борис уважно слухав того, хто говорив, чекаючи своєї черги, але разом з тим встигав кілька разів оглядатися на свою сусідку, красуню Елен, яка з усмішкою кілька разів зустрілася очима з вродливим молодим ад'ютантом.
Цілком природно, говорячи про становище Пруссії, Анна Павлівна попросила Бориса розповісти про свою мандрівку до Глогау та про стан, в якому він застав пруське військо. Борис, не кваплячись, чистою і правильною французькою мовою розповів вельми багато цікавих подробиць про війська, про двір, за весь час своєї розповіді старанно уникаючи висловлення своєї думки щодо тих фактів, про які він говорив. На якийсь час Борис оволодів загальною увагою, і Анна Павлівна почувала, що її вгощення новинкою всі гості прийняли з задоволенням. Найбільше уваги до Борисової розповіді виявила Елен. Вона кілька разів питала його про деякі подробиці його поїздки і, здавалося, вельми була зацікавлена станом пруської армії. Тільки-но він кінчив, вона зі своєю звичайною усмішкою звернулася до нього.
420
— Князь Іполит Курагін, гарний молодик. Пан Круг, копенгагенський повірений у справах, глибокий розум… — і просто: — пан Шитов, людина з великими гідностями.
421
— «Відень вважає підстави запропонованого договору до такої міри поза можливим, що досягти їх можна лише рядом дуже блискучих успіхів; І він має сумнів щодо засобів, які можуть їх нам дати». Це достеменна фраза віденського кабінету, — казав датський повірений у справах.
423
— Конче треба розрізняти віденський кабінет і австрійського імператора, — сказав Мортемар. — Імператор австрійський ніколи не міг цього думати, це каже тільки кабінет.