— Il faut absolument que vous veniez me voir[425], — сказала вона до нього таким тоном, наче з деяких міркувань, яких він не міг знати, це було конче потрібно. — Mardi entre les 8 et 9 heures. Vous me ferez grand plaisir[426].
Борис обіцяв виконати її бажання і хотів зайти з нею в розмову, коли Анна Павлівна відкликала його під тим приводом, що тіточка бажає послухати його.
— Адже ви знаєте її чоловіка? — сказала Анна Павлівна, заплющивши очі і журним жестом показуючи на Елен. — Ах, це така нещасна і чарівна жінка! Не згадуйте його при ній, будь ласка, не згадуйте. Їй занадто тяжко!
VII
Коли Борис і Анна Павлівна вернулись до загального гуртка, розмовою в ньому заволодів князь Іполит. Він, висунувшись вперед у кріслі, сказав:
— Le Roi de Prussel[427] — і, сказавши це, засміявся. Всі обернулись до нього: — Le roi de Prusse? — спитав Іполит, знову засміявшись і знову спокійно і серйозно вмостився в глибині свого крісла. Анна Павлівна почекала трохи, але тому, що Іполит зовсім, здавалося, не хотів більше говорити, вона почала розповідати про те, як безбожний Бонапарт вкрав у Потсдамі шпагу Фрідріха Великого.
— C'est l'épée de Frédéric le Grand, que je…[428] — почала була вона, та Іполит перебив її словами:
— Le Roi de Prusse… — і знову, тільки-но до нього обернулись, попросив пробачення й замовк. Анна Павлівна скривилася. Mortemart, Іполитів приятель, рішуче звернувся до нього:
— Voyons à qui en avez vous avec votre Roi de Prusse?[429]
Іполит засміявся, наче йому було соромно за свій сміх.
— Non, ce n'est rien, je voulais dire seulement…[430] (Він мав намір повторити жарт, що його чув у Відні і що його цілий вечір збирався вмістити.) Je voplais dire seulement, que nous avons tort de faire la guerre pour le roi de Prusse[431].
Борис обережно усміхнувся, так, що його усмішку можна було вважати за іронію або за схвалення жарту, залежно від того, як її буде прийнято. Усі засміялися.
— Il est très mauvais, votre jeu de mot, très spirituel, mais injuste, — погрожуючи зморщеним пальчиком, сказала Анна Павлівна. — Nous ne faisons pas la guerre pour le roi de Prusse, mais pour les bons principes. Ah, le méchant, ce prince Hippo-lyte![432] — сказала вона.
Розмова не припинялася цілий вечір, обертаючись переважно навколо політичних новин. Наприкінці вечора вона особлива пожвавішала, коли зайшло про нагороди, надані від царя.
— Адже одержав минулого року NN табакерку з портретом, — казав l'homme à l'esprit profond[433], — чому ж SS не може одержати такої самої нагороди?
— Je vous demande pardon, une tabatière avec le portrait de l'Empereur est une récompense, mais point une distinction, — сказав дипломат, — un cadeau plutôt[434].
— Il y eu plutôt des antécédents, je vous citerai Schwaczenberg[435].
— C'est impossible[436], — відповів другий.
— Парі. Le grand cordon, c'est différent…[437].
Коли всі підвелися, щоб роз'їжджатись, Елен, яка дуже мало говорила цілий вечір, знову звернулася до Бориса з просьбою і лагідним, значливим наказом, щоб він завітав до неї у вівторок.
— Мені це дуже потрібно, — сказала вона з усмішкою, оглядаючись на Анну Павлівну, і Анна Павлівна тією сумовитою посмішкою, яка супроводжувала її слова, коли вона говорила про свою високу покровительку, потвердила бажання Елен. Здавалося, що цього вечора з якихось Борисових слів про пруське військо Елен раптом відкрила доконечну потребу бачити його. Вона начебто обіцяла йому, що, коли він приїде у вівторок, вона пояснить йому цю потребу.
Приїхавши у вівторок ввечері у розкішний салон Елен, Борис не дістав певного пояснення, чого йому було конче треба приїхати. Були інші гості, графиня мало говорила з ним, лише прощаючись, коли він цілував її в руку, вона з чудною відсутністю усмішки, несподівано, пошепки сказала йому:
— Venez demain dîner… le soir. Il faut que vous veniez… Venez [438].
У цей свій приїзд до Петербурга Борис став близькою людиною в домі графині Безухової.
VIII
Війна розгорялася, і театр її наближався до російських кордонів. Скрізь чутно було прокльони ворогові роду людського Бонапартію; в селах збиралися ратники та рекрути, і з театру війни надходили розбіжні вісті, як завжди неправдиві і тому різно перетлумачувані.
432
— Ваша гра слів негарна, дуже дотепна, але несправедлива. Ми воюємо за добрі начала, а не за пруського короля. О, який уїдливий цей князь Іполит!
434
— Пробачте, табакерка з портретом імператора є нагорода, а не відзнака, — скорше подарунок.