Выбрать главу

Le chef de la garnison de Glogau avec dix mille hommes, demande au Roi de Prusse, ce qu'il doit faire s'il est sommé de se rendre?.. Tout cela est positif.

Bref, espérant en Imposer seulement par notre attitude militaire, il se trouve que nous voilà en guerre pour tout de bon, et ce qui plus est, en guerre sur nos frontières avec et pour le Roi de Prusse. Tout est au grand complet, il ne nous manque qu'une petite chose, c'est le général en chef. Comme II s'est trouvé que les succès d'Austerlitz auraient pu être plus décisifs si le général en chef eut été moins jeune, on fait la revue des octogénaires et entre Prosorofsky et Kamènsky, on donne la préférence au dernier. Le général nous arrive en kibik à la manière Souvoroff, et est accueilli avec des acclamations de joie et de triomphe.

Le 4 arrive le premier courrier de Pétersbourg. On apporte les malles dans le cabinet du maréchal, qui aime à faire tout par lui-même. On m'appelle pour aider à faire le triage des lettres et prendre celles qui nous sont destinées. Le maréchal nous regarde faire et attend les paquets qui lui sont adressés. Nous cherchons — il n'y en a point. Le maréchal devient impatient, se met lui même à la besogne et trouve des lettres de l'Empereur pour le comte T., pour le prince V. et autres. Alors le voilà qui se met dans une de ses colères bleues. Il jette feu et flamme contre tout le monde, s'empare des lettres, les decachète et lit celles de l'Empereur adressées à d'autres. А, так зі мною поводяться, мені не довіряють! А, за мною стежити наказано, добре ж; Ідіть геть! Et il écrit le fameux ordre du jour au général Benlgsen».

«Я поранений, верхи їздити не можу, отже й командувати армією. Ви свій кор д'арме привели розбитим у Пултуск: тут він відкритий, і без дров, і без фуражу, отже помогти треба, і тому, що вчора самі звернулися до графа Буксгевдена, думати треба про ретираду до нашого кордону, що й виконати сьогодні.

Од усіх моїх поїздок, écrit-il à l'Empereur, маю садно від сідла, і це, на додачу до попередніх поїздок моїх, зовсім заважає мені їздити верхи і командувати такою великою армією, а тому я командування оною склав на старшого після мене генерала, графа Буксгевдена, відіславши до нього все дежурство і все належне до оного, радивши їм, якщо хліба не буде, ретируватися ближче у середину Пруссії, бо залишалось хліба тільки на один день, а в інших полків нічого, як про те дивізійні командири Остерман і Сєдморецький заявили, а в селян усе з'їли вже; я і сам, поки вилікуюсь, залишаюсь у шпиталі в Остроленці. Про число якого відомість найпідданіше підношу, доносячи, що коли армія простоїть у нинішньому бівуаці ще п'ятнадцять днів, то навесні жодного здорового не залишиться.

Звільніть у село старого, який і так знеславленим залишається, що не зміг виконати великого і славного покликання, до якого був обраний. Найласкавішого дозволу вашого про те чекатиму тут, при шпиталі, щоб не грати ролі писарської замість командирської, при війську. Відлучення мене від армії ні найменшого розголошення не викличе: осліплий поїхав з армії. Таких як я — в Росії тисячі».

«Le maréchal se fâche contre l'Empereur et nous punit tous; n'est ce pas que c'est logique!

Voilà le premier acte: Aux suivants l'Intérêt et le ridicule montent comme de raison. Après le départ du maréchal 11 se trouve que nous sommes en vue de l'ennemi, et qu'il faut livrer bataille. Boukshevden est général en chef par droit d'ancienneté, mais le général Benlgsen n'est pas de cet avis; d'autant plus qu'il est lui, avec son corps en vue de l'ennemi, et qu'il veut profiter de l'occasion d'une bataille „aus elgener Hand“ comme disent les Allemands. Il la donne. C'est la bataille de Poultousk qui est sensée être une grande victoire, mais qui à mon avis ne l'est pas du tout. Nous autres pékins avons comme vous savez, une très vilaine habitude de décider du gain ou de la perte d'une bataille. Celui qui s'est retiré après la bataille, l'a perdu, voilà ce que nous disons, et à titre nous avons perdu la bataille de Poultousk. Bref, nous nous retirons après la bataille, mais nous envoyons un courrier à Pétersbourg, qui porte les nouvelles d'une victoire, et le général ne cède pas le commandement en chef à Boukshevden, espérant recevoir de Pétersbourg en reconnaissance de sa victoire le titre de général en chef. Pendant cef interrègne, nous commençons un plan de manoeuvres excessivement Intéressant et original. Notre but ije consiste pas, comme il devrait l'être, à éviter ou à attaquer l'ennemi; mais uniquement à éviter le général Boukshevden, qui par droit d'ancienneté serait notre chef. Nous poursuivons ce but avec tant d'énergie, que même en passant une rivière qui n'est pas guéable, nous brûlons les ponts pour nous séparer de notre ennemi, qui pour le moment, n'est pas Bonaparte, mais Boukshevden. Le général Boukshevden a manqué d'être attaqué et pris par des forces ennemies supérieures à cause d'une de nos belles manoeuvres qui nous sauvait de lui. Boukshevden nous poursuit — nous filons. A peine passe-t-Il de notre côté de la rivière, que nous repassons de l'autre. A la fin notre ennemi, Boukshevden nous attrappe et s'attaque à nous. Les deux généraux se fâchent. Il y a même une provocation en duel de la part de Boukshevden et une attaque d'épilepsie de la part de Benigsen. Mais au moment critique le courrier, qui porte la nouvelle de notre victoire de Poultousk, nous apporte de Pétersbourg notre nomination de général en chef, et le premier ennemi Boukshevden est enfoncé: nous pouvons penser au second, à Bonaparte. Mais ne voilà-t-11 pas qu'à ce moment se lève devant nous un troisième ennemi, c'est le православне qui demande à grands cris du pain, de la viande, des souchary, du foin, — que sais jel Les magasins sont vides, les chemins Impraticables. Le православне se met à la maraude, et d'une manière dont la dernière campagne ne peut vous donner la moindre Idée. La moitié des régiments forme des troupes libres, qui parcourent la contrée en mettant tout à feu et à sang. Les habitants sont ruinés de fond en comble, les hôpitaux regorgent de malades, et la disette est partout. Deux fois le quartier général a été attaqué par des troupes de maraudeurs et le général en chef a été obligé lui même de demander un bataillon pour les chasser. Dans une de ces attaques on m'a emporté ma malle vide et ma robe de chambre. L'Empereur veut donner le droit à tous les chefs de divisions de fusiler les maraudeurs, mais je crains fort que cela n'oblige une moitié de l'armée de fusiller l'autre»[440].

вернуться

440

«Відтоді, як ми здобули блискучу перемогу в Аустерліці, як ви знаєте, дорогий князю, я не покидаю більш головних квартир. Остаточно я добрав смаку у війні і тим дуже задоволений; Те, що я бачив за ці три місяці, — неймовірне.

Я починаю ab ovo. Ворог роду людського, вам відомий, атакує пруссаків. Пруссаки — наші вірні союзники, які нас обдурили лише три рази за три роки. Ми заступаємось за них. Але виявляється, що ворог роду людського зовсім не зважає на наші чудові слова і зі своєю нечемною і дикою манерою кидається на пруссаків, не даючи їм часу закінчити їх початий парад, на гамуз розбиває їх і оселяється в Потсдамському палаці.

„Я дуже бажаю, — пише пруський король Бонапарту, — щоб ваша величність були прийняті в моєму палаці якнайприємніше для вас, і я з особливою дбайливістю зробив для того всі розпорядження, що їх мені дозволили обставини. О, якби я досягнув мети! Пруські генерали хизуються чемністю перед французами і здаються на першу вимогу. Начальник гарнізону Глогау, з десятьма тисячами, питає пруського короля, що йому робити. Все це цілком певно відомо. Одне слово, ми думали викликати в них лише страх нашою воєнною аттітюдою, та кінчається тим, що ми втягнені у війну, на нашому ж кордоні, і, головне, за пруського короля і разом з ним. Всього у нас надмір, бракує тільки маленької штучки, а саме — головнокомандуючого. Виявилось, що успіхи Аустерліца могли б бути значніші, якби головнокомандуючий був не такий молодий, тому робиться огляд вісімдесятилітніх генералів, і з-між Прозоровського та Каменського обирають останнього. Генерал приїжджає до нас у кибитці, по-суворовському, і його зустрічають з радісними вигуками й дуже урочисто.

4-го приїжджає перший кур'єр з Петербурга. Приносить чемодани, до кабінету фельдмаршала, який любить усе робити сам. Мене кличуть, щоб допомогти розібрати листи і взяти ті, що призначені нам. Фельдмаршал, полишивши на нас цю роботу, дивиться на нас і чекає конвертів, адресованих йому. Ми шукаємо — та їх нема. Фельдмаршал починає хвилюватися, сам береться до роботи і знаходить листи від государя до графа Т., до князя В. та до інших. Його охоплює страшенний гнів, він втрачає самовладання, бере листи, розпечатує їх і читає ті, які адресовано іншим… І пише знаменитого наказа графові Бенігсену.

Фельдмаршал сердиться на государя і карає всіх нас: це цілком логічно!

Ось перша дія комедії. Під час наступних інтерес і комізм зростають, певна річ. По від'їзді фельдмаршала виявляється, що ми перед очима у ворога, і конче треба дати бій. Буксгевден — головнокомандуючий по старшинству, але генерал Бенігсен зовсім не такої думки, тим більш, що він із своїм корпусом перебуває в безпосередній близькості до ворога і хоче скористатися з нагоди дати бій. Він і дає його.

Це пултуська битва, яку вважають великою перемогою, але яка, на мою думку, зовсім не є такою. Ми, цивільні, маємо, як ви знаєте, дуже погану звичку вирішувати питання про виграш чи програш бою. Той, хто відступив після бою, програв його, ось що ми кажемо, і, судячи так, ми програли пултуську битву. Одне слово, ми відступаємо після бою, але посилаємо кур'єра до Петербурга із звісткою про перемогу, і генерал Бенігсен не поступається начальствуванням над армією генералові Буксгевдену, сподіваючись дістати з Петербурга на подяку за свою перемогу звання головнокомандуючого. Під час цього міжцарів'я ми починаємо дуже оригінальний і цікавий ряд маневрів. План наш не полягає більш, як би він повинен був полягати, в тому, щоб уникати чи атакувати ворога, а лише в тому, щоб уникати генерала Буксгевдена, який за правом старшинства мав би бути нашим начальником. Ми прагнемо цієї мети з такою енергією, що навіть, переходячи річку, на якій нема бродів, спалюємо міст, щоб віддалити від себе нашого ворога, яким тепер є не Бонапарт, а Буксгевден. Генерала Буксгевдена мало не було атаковано і взято переважаючими ворожими силами внаслідок одного з таких маневрів, що рятували нас від нього. Буксгевден нас переслідує — ми втікаємо. Тільки-но він перейде на один бік річки, ми переходимо знов на другий. Нарешті ворог наш Буксгевден ловить нас і атакує. Відбувається розмова. Обидва генерали сердяться, і справа доходить майже до дуелі між двома головнокомандуючими. Та, на щастя, саме в критичну хвилину кур'єр, який возив до Петербурга вістку про пултуську перемогу, повертається і привозить нам призначення головнокомандуючого, і першого ворога — Буксгевдена переможено. Ми тепер можемо думати про другого ворога — Бонапарта. Але виявляється, що в цю саму хвилину виникає перед нами третій ворог — православне, яке голосними вигуками вимагає хліба, яловичини, сухарів, сіна, вівса — та й мало чого ще! Магазини порожні, дороги непрохідні. Православне починає грабувати, і грабіж доходить такої міри, про яку остання кампанія не могла вам дати ані найменшого уявлення. Половина полків; утворюють вольні команди, які обходять країну і все знищують мечем і полум'ям. Населення розорене цілковито, лікарні забиті хворими, і скрізь голод. Двічі мародери нападали навіть на головну квартиру, і головнокомандуючий змушений був узяти батальйон солдатів, щоб прогнати їх… Під час одного з цих нападів у мене забрали мій порожній чемодан і халат. Государ хоче надати права всім начальникам дивізій розстрілювати мародерів, але я дуже боюсь, щоб це не примусило одну половину війська розстрілювати другу“».