— Те ж, те ж саме; не знаю, як на твій погляд, — відповіла радісно княжна.
— І ті ж години й по алеях прогулянки? Верстат? — питав князь Андрій з ледве помітною усмішкою, яка свідчила, що, незважаючи на свою любов і пошану до батька, він знав його дошкульні місця.
— Ті ж години і верстат, ще математика і мої уроки з геометрії, — радісно відповіла княжна Марія, наче її уроки з геометрії були одним з найутішніших вражень її життя.
Коли минули ті двадцять хвилин, яких треба було для строку вставання старого князя, Тихон прийшов кликати молодого князя до батька. Старий зробив відхилення від встановленого порядку на честь синового приїзду: він сказав пустити його в свою половину під час одягання перед обідом. Князь ходив по-старовинному, в каптані і в пудрі. І в той час, як князь Андрій (не з тим невдоволеним виразом обличчя і вдаваними манерами, яких він прибирав у вітальнях, а з тим бадьорим обличчям, що було в нього, коли він розмовляв з П'єром) входив до батька, старий сидів у вбиральні на широкому, сап'яном оббитому кріслі, в пудроманті, віддаючи свою голову Тихоновим рукам.
— А! Воїн! Бонапарта завоювати хочеш? — сказав старий і труснув напудреною головою, наскільки дозволяла це коса, яку тримав, заплітаючи, в своїх руках Тихон. — Візьмись хоч ти за нього як слід, а то він отак незабаром і нас своїми підданими запише. Здорові — І він наставив свою щоку.
Старий був у гарному настрої після дообіднього сну. (Він казав, що по обіді срібний сон, а до обіду золотий.) Він радісно з-під своїх густих навислих брів косив поглядом на сина. Князь Андрій підійшов і поцілував батька у те місце, що він показав. Він не відповів на батькову улюблену тему розмови — глузування з теперішніх військових людей, а особливо з Бонапарта.
— Так, приїхав до вас, тату, і з вагітною дружиною, — сказав князь Андрій, слідкуючи жвавим і шанобливим поглядом за порухом кожної риси батькового обличчя. — Як здоров'я ваше?
— Нездорові, брат, бувають лише дурні та розпусники, а мене ти знаєш: з ранку до вечора зайнятий, здержливий, ну і здоровий.
— Хвалити бога, — сказав син, усміхаючись.
— Бог тут ні до чого. Ну, розповідай, — продовжував він, повертаючись до своєї улюбленої теми, — як вас німці з Бонапартом за вашою новою наукою, що зветься стратегією, битися навчили.
Князь Андрій усміхнувся.
— Дайте опам'ятатися, тату, — сказав він з усмішкою, яка показувала, що батькові дошкульні місця не перешкоджають йому поважати й любити старого. — Я ж іще й не розташувався.
— Брешеш, брешеш, — вигукнув старий, стріпуючи косичкою, щоб спробувати, чи міцно вона заплетена, й хапаючи сина за руку. — Дім для твоєї дружини готовий. Княжна Марія поведе її і покаже і цілий міх набалакає. Це їхнє баб'яче діло. Я радий, що приїхала. Сиди, розказуй. Міхельсона армію я розумію, Толстого теж… висадка одночасна… Південна армія що робитиме? Пруссія, нейтралітет… це я знаю… Австрія як? — говорив він, вставши з крісла і ходячи по кімнаті з Тихоном, який бігав, подаючи частини одягу. — Швеція як? Як Померанію перейдуть?
Князь Андрій, бачачи наполегливість батькової вимоги, спочатку неохоче, а далі все більше й більше пожвавлюючись і мимохіть посеред розповіді за звичкою перейшовши з російської мови на французьку, почав викладати операційний план гаданої кампанії. Він розповів, як дев'яностотисячна армія повинна була загрожувати Пруссії, щоб вивести її з нейтралітету і втягти у війну, як частина цих військ повинна була у Штральзунді з'єднатися з шведськими військами, як двісті двадцять тисяч австрійців, з'єднавшись із ста тисячами росіян, повинні були діяти в Італії та на Рейні, і як п'ятдесят тисяч росіян і п'ятдесят тисяч англійців висадяться в Неаполі, і як разом п'ятсоттисячна армія повинна була з різних боків здійснити напад на французів. Старий князь не виявив ні найменшого інтересу при розповіді, неначе не слухав і, не перестаючи на ходу одягатись, тричі зненацька перебивав його. Один раз він перепинив його і вигукнув:
— Білий! білий!
Це означало, що Тихон подавав йому не той жилет, що він хотів. Другого разу він зупинився, спитав:
— І скоро вона народить? — і, докірливо похитавши головою, сказав: — Негаразд! Розказуй, розказуй далі.
Третього разу, коли князь Андрій закінчував опис, старий заспівав старечим і фальшивим голосом: «Malbroug s'en va-t-en guerre. Dieu sait quand reviendra»[228].
Син тільки усміхнувся.
— Я не кажу, що це план, який я схвалюю, — сказав син, — я вам лише розповів, що є. Наполеон уже склав свій план, не згірш від цього.