— Так і є. Я намагався попередити Генерального секретаря НАТО[9], але не можу зв’язатися ні з ним, ні з головою Військового комітету[10]. Наразі це проблема уряду США, але слід чекати, що росіяни скористаються ситуацією і звинуватять НАТО в агресії.
— Я спробую зв’язатися з головою Військового комітету якнайшвидше і коротко проінформувати Генсекретаря... Але не завадило би дізнатися про дії уряду США.
— Я говорив із Білим домом, — сказав Говард. — Президент погодилася зі мною у тому, що ми повинні показати всю свою силу і відрядити більше наших людей на фронт. Я чув, що британці хочуть відкликати своїх інструкторів, але Америка не відступить перед російською провокацією. Я переконав президента США не реагувати надто агресивно. Ми спостерігатимемо за всіма інструкторами, які допомагають українській армії. Цим самим нам вдасться захистити своїх людей. Ми також визначили досить непогані методи оборони і правила ведення бойових дій. Більш того, Білий дім вимагає від постійного представника США порушити це питання перед Північноатлантичною радою. Ми хочемо узгодити навчальну місію Альянсу на території України, щоб продемонструвати солідарність НАТО у відповідь на російський напад на американських солдат. Я хочу, щоб ви були готові стисло викласти основну концепцію та розповісти про плани, які ми вже обговорили.
— Так точно, адмірале! Я негайно зв’яжуся з головою Військового комітету та послом США, щоб встигнути поговорити з ними ще до початку зустрічі членів Північноатлантичної ради.
— Дякую, Дейве. Я намагатимуся повернутися якнайшвидше, щойно переконаюсь...
Із цими словами екран потемнів і зв’язок обірвався.
Полковник Свінтон, який дистанційно слідкував за відеодзвінком, увійшов до кабінету:
— Сер, новини, я так розумію, дійшли до Брюсселя, і Генсекретар сьогодні терміново скликав на другу годину Північноатлантичну раду НАТО. Вони чекають, що ви стисло доповісте про план навчальної місії. Зараз група планування швидко проведе підготовлений нею інструктаж. Генсекретар і голова Військового комітету бажають зустрітися з вами о пів на другу, щоб встигнути поговорити до початку засідання Північноатлантичної ради. Сержант Джонс чекатиме на вас о пів на першу в автомобілі з поліцейським супроводом. Ми потурбуємося, щоб у машині був сандвіч.
— Дякую, Джеймі. Інструктаж має бути досить простим, адже ми вже працювали за цим сценарієм. Однак отримати згоду Альянсу на тренувальну місію... — промовив Мак-Кінлі. — Я вважаю, що це неможливо.
Брифінг із групою планування скінчився за півтори години. Щоб своїм зовнішнім виглядом відповідати іншим військовослужбовцям на засіданні Північноатлантичної ради, Мак-Кінлі одягнув краватку та свій офіційний зелений мундир, весь обвішаний орденами. Зараз він розташувався на задньому сидінні службової машини BMW-7 серії «F-01». Сержант Тафф Джонс, його водій із королівського корпусу матеріально-технічного забезпечення, почав їхати швидше, щоб не відставати від бельгійської військової поліції, яка супроводжувала їх на мотоциклах. Увімкнені проблискові маячки та сирена мали допомогти скоріше проминути затор на двадцять сьомій кільцевій дорозі.
«Мабуть, ми не можемо їхати повільніше», — заспокоював себе Мак-Кінлі, намагаючись зосередитися на своїй презентації та записах, тоді як громіздкий броньований автомобіль заносило на всіх поворотах.
Він досить швидко прибув до штаб-квартири НАТО, розташованої в північно-східній частині Брюсселя, на бульварі Леопольда III. Коли машина зупинилася перед головним входом із прапорами двадцяти восьми країн-членів Альянсу, Мак-Кінлі зустрів дуже високий чоловік — представник Верховного головнокомандувача Об’єднаних збройних сил НАТО в Європі. Це був колишній професійний баскетболіст, який після терористичної атаки 11 вересня 2001 року вирішив добровільно служити на благо своєї країни та став до лав армії США.
— Вітаю, сер. Мене звати Ден Родовіц. Я проведу вас через систему безпеки.
За дві хвилини Мак-Кінлі був у конференц-залі Генерального секретаря, що знаходився на першому поверсі цієї простої і дуже практичної будівлі.
Тут на нього вже чекав голова Військового комітету Кнуд Вар — худорлявий статний данський генерал бронетанкових військ у штанях десантника, який мав глибокі блакитні очі вікінга.
— Вітаю, Девіде. Дякуємо, що приїхали так швидко.
За браком часу Мак-Кінлі відразу перейшов до справи.
— Як мені, на вашу думку, краще повідомити про все Генсекретарю та Північноатлантичній раді?
— Кажіть як є. Засідання розпочнеться з того, що Генеральний секретар висловить свої співчуття американцям з приводу втрати солдата, потім звернеться до мене та поцікавиться пропозиціями військової верхівки НАТО. Я ознайомлю з кількома пунктами і попрошу Вас коротко ввести нас у курс справи. Генсекретар спитає послів, чи є у них якісь запитання або зауваження, і тоді, понад усякий сумнів, розпочнеться звичне тривале обговорення. Ви добре знаєте, що ці люди насолоджуються звучанням власного голосу, тому обов’язково захочуть висловитися. Просто пам’ятайте: ви — професійний військовий, а вони — ні. Робіть так, як і завжди. Не відхиляйтеся від плану — і не буде жодних проблем. У будь-якому разі Генсекретар буде жорстко контролювати хід засідання. Він думає, що перед ним — його уряд, а посли підпорядковуються йому і робитимуть те, що їм накажуть.
У цей момент до конференц-залу увійшов Генеральний секретар. Радек Костілек був колишнім прем’єр-міністром Польщі — сивий, із високими вилицями та веселим блиском в очах. Він не звик приховувати свої почуття і надто бурхливо реагував на певні речі, особливо коли йшлося про Росію.
Генсекретар зайняв своє місце.
— Цього разу американці самі нажили собі купу проблем, і росіяни використають це як привід, щоб пред’явити НАТО претензії. Зважаючи на історію з полоном, пропозиція американців щодо спільної підготовки команди НАТО тепер просто не спрацює. Спершу німці сприймуть це як відповідну реакцію на полон і відступлять. Вони почнуть заявляти про важливу роль солідарності в Альянсі, а потім, коли американцям насправді знадобиться їхня підтримка і допомога, забудуть свої слова. Щодо звичайних ренегатів...
Троє чоловіків мовчки перезирнулися між собою. Кожен із них добре знав, яке сильне розчарування відчували інші.
— Генерале, що з цього приводу думає Верховний головнокомандувач?
Мак-Кінлі відтворив у пам’яті розмову з ним та її ключові моменти щодо навчальної групи, на яких слід було зосередити увагу, а саме: зробити групу багатонаціональною, влаштуватися у Києві та зосередитися на підвищенні професійної підготовки осіб, які обіймають керівні посади у Збройних силах України. Адже, згідно з даними НАТО, вони мають найнижчі показники. Усі міністри оборони НАТО вже схвалили цю ідею.
— Я розумію політичні проблеми, — продовжив Мак-Кінлі, — але вважаю: ми зможемо розвіяти тривоги послів, підкресливши, що це не підтримка передової і що НАТО не бере активної участі у війні.
Помічник Генерального секретаря натякнув, що у них залишилося обмаль часу. І вони вже поспішали у зал для засідань, аж раптом Мак-Кінлі побачив на екрані телевізора, який стояв у кутку кімнати, екстрені новини на каналі CNN, де показували чотирьох блідих збентежених людей у зелених комбінезонах: трьох чоловіків і одну жінку. Згори була назва каналу новин: «Russia Today».
— Пане Костілек, — звернувся Мак-Кінлі до Генсекретаря, — може, ви захочете це послухати?
Помічник зробив гучніше, і вони почули пронизливий голос Дмитра Кисельова — головного пропагандиста Кремля та ведучого телеканалу «Russia Today». Він говорив російською, а внизу йшли субтитри англійською. З екрана прозвучало, що три американські спецпризначенці разом із жінкою-зв’язковою були схоплені на території Росії після перетину ними українського кордону. Потім зображення змінилося — на екрані з’явився самовдоволений круглолиций Кисельов зі своєю антинатовською демагогією.
— Ми достатньо почули. Час іти на засідання, — похмуро сказав Генсекретар. — Побачимо, чи вдасться Альянсу досягти згоди з огляду на цю ситуацію.
9
Генеральний секретар НАТО — міжнародний дипломат, посадова особа, яка є главою Північноатлантичної ради, керує персоналом НАТО, відповідає за роботу його директивних органів та здійснює координацію діяльності всього Альянсу.
10
Голова Військового комітету — військовий офіцер НАТО найвищого рангу й головний військовий радник Генерального секретаря у Північноатлантичній раді. Він також керує роботою Військового комітету, до складу якого входять вищі офіцери — представники усіх країн-членів НАТО. Голова Комітету відповідає за вирішення військових і стратегічних питань.