— Дуже добре. Молодець, Джеймі. З’єднайте мене. — Мак-Кінлі рушив до свого кабінету.
Свінтон попрямував слідом, передав генералу свій айфон і сів поряд, щоб чути розмову.
— Раймондсе, як справи? Важко вам зараз, — почав говорити Мак-Кінлі. Чув Балдеріса добре — той був спокійним і врівноваженим.
— Девіде, друже, у нас тут зараз кепсько. Усі системи управління виведені з ладу, але ми працюємо над тим, щоб повернути контроль над ситуацією. Таке відчуття, ніби знову робимо ту саму вправу «непохитна піраміда», як і минулого літа, коли ми з вами відпрацьовували в Ризі умовний напад на Естонію та надання їй Альянсом допомоги. Але цього разу все відбувається насправді. І це вже — ми, а не Естонія. Поки що.
Балдеріс замовк, щоб зібратися з думками, і Мак-Кінлі здогадався, що насправді його друг не був таким спокійним, як удавав. Та й він сам навряд чи був би спокійним за таких обставин.
— Росія вже напала на Латвію у непрямий спосіб. Тепер ми повинні очікувати чогось більш явного. І гадаю, що це станеться дуже скоро. Саме тепер нам потрібна підтримка наших друзів і союзників із НАТО. Яких ще підстав бракує для застосування статті 5? Чому не вживаються жодні заходи?
Мак-Кінлі почувався так, ніби це він особисто залишав у біді свого друга. Балдеріс був таким гостинним минулого року, коли він кілька тижнів перебував у Латвії, керуючи військовими навчаннями. Тоді, розігруючи сценарій можливих подій, НАТО застосувало статтю 5. Тепер, коли все відбувалося насправді, НАТО вагалося.
— Раймондсе, я не збираюся подавати вам марних надій. Сьогоднішнє засідання ради було катастрофічним. Німці наполягають на політичному вирішенні ситуації, перш ніж удатися до виконання статті 5 та вводити війська. Я збираюся телефонувати Верховному головнокомандувачу в Штати, а потім — у Велику Британію, Францію та Данію. Може, вони погодяться діяти в односторонньому порядку, від імені своїх країн.
Балдеріс дозволив собі трохи зіронізувати:
— Наші діди не повірили б, що Велика Німеччина стане найбільш пацифістською державою Європи. Перефразую Бісмарка: вони таки вважають, що балтійські країни всі разом не варті й кісток одного померанського гренадера. Дякую, Девіде. Я знаю, що ви зробите все можливе.
На цьому зв’язок скінчився.
— Зараз вас, сер, з’єднають через захищений відеозв’язок «Тандберг»[19] із Головнокомандувачем. — Сержант Лорна Беван поставила перед Мак-Кінлі чашку з блакитно-зеленою емблемою Королівської морської піхоти, по вінця наповнену міцним гарячим чаєм. — Ви не обідали, тож поїжте трохи печива.
— Дякую, Лорна, ви — просто чудо.
— Вітаю, Дейве, — на екрані з’явився Головнокомандувач. — Я вже чув про засідання ради — ну і халепа! Збираюся зараз у Білий дім. Мене викликав радник з національної безпеки для бесіди з президентом. Що я маю їй говорити?
Мак-Кінлі докладно розповів про все. Про те, що НАТО от-от відмовиться захищати одного зі своїх членів, а деякі держави більше занепокоєні політичним процесом, а не тим, що вперше з 1945 року світ опинився перед лицем великої війни в Європі. Про те, що два члени НАТО, Греція та Угорщина, схоже, підтримують Росію; і хоча та ще не вдерлася на територію Латвії (а це неминуче відбудеться), однак фактично вже атакує її. На завершення Мак-Кінлі підсумував: якщо Альянс не хоче зазнати трагічної поразки та одним махом знищити саму ідею свого існування, має бути застосована стаття 5.
— Гаразд, Дейве. Зрозумів. Запевняю вас зараз як командувач Збройними силами США в Європі, а не як, підкреслюю, Верховний головнокомандувач НАТО, що проситиму негайного надання військової підтримки для Латвії на суші, в морі та повітрі. Але нехай це буде суто між нами, поки я не отримаю підтвердження. Якщо ж його не буде, то я нічого вам не казав і ніколи ні про що президента не просив. Сподіваюсь, ми зрозуміли один одного.
— Авжеж, — відповів Мак-Кінлі, розуміючи, що начальник повністю йому довіряє.
— Добре. Викладена вами інформація, сподіваюся, допоможе переконати президента віддати належний наказ. Тим часом нам треба забезпечити повну готовність сил надшвидкого реагування. Відверто кажучи, за потреби я це зроблю і без санкції ради. Отже, працюйте з кожною країною окремо, і згодом поінформуєте мене про готовність наших сил. Я повернуся сьогодні ввечері, відразу після зустрічі з президентом. Побачимося завтра.
На цьому розмова була завершена, зображення на екрані на мить завмерло, і апарат вимкнувся.
Мак-Кінлі відкинувся на спинку стільця та відсьорбнув чаю. Здавалося, від того ранку, коли він зі своїм спрингер-спанієлем гуляв у лісі позаду резиденції «Ла Бель-Альянс», пройшло дуже багато часу. Сьогоднішній день був довгим, але попереду залишалося ще чимало справ. Лише вирішивши їх, він зможе хоча б подумати про повернення додому. Мак-Кінлі сподівався, що його дружина вигулювала Меган по обіді, бо інакше вдома його зустріне дуже невдоволена тваринка.
Після телефонних дзвінків начальникам генеральних штабів Франції та Данії справа таки зрушила з місця. Французи були готові односторонньо підтримати Латвію, та лише за умови, що в разі початку операції командувачем сил НАТО стане французький генерал. Мак-Кінлі як відповідальний за розподіл воєнних завдань та ресурсів запевнив, що буде тому радий, але за умови, що Франція забезпечить найбільший контингент в об’єднаних силах. Ця цілком слушна пропозиція не дуже сподобалася французові, і той натякнув, що остаточне рішення ще не прийняте.
Начальник данського генерального штабу, з яким генерал розмовляв пізніше, був відвертий і діловий: Данія має двосторонню угоду з латвійцями, тож батальйон механізованої піхоти і танкову роту вже готують до відправлення в Латвію. Вони будуть там не пізніше ніж за п’ять днів.
— Якби всі були такими свідомими, як данці, — зауважив Мак-Кінлі, звертаючись до начальника свого штабу Свінтона. — Тепер, Джеймі, давайте-но випробуємо британців. Що повідомляє наша розвідка?
— Боюсь, новини не дуже втішні. Міністерство оборони налаштоване позитивно: сухопутні, морські та повітряні підрозділи сил надшвидкого реагування чекають на відправлення, проте апарат прем’єр-міністра блокує рішення.
— Так... — Мак-Кінлі замислився. — З’єднайте мене із заступником начальника генерального штабу по захищеній лінії «Брент»[20]. Він, на відміну від свого боса, принаймні розуміє, що таке НАТО. Подивимося, що скаже.
Мак-Кінлі добре знав старшого маршала авіації сера Тоні Вілсона, заступника начальника генерального штабу. Вони працювали разом, коли він був іще молодим, мав лише звання підполковника. Вілсон — серйозний, перспективний штурман Королівських військово-повітряних сил із певним досвідом служби в контингенті НАТО в Німеччині — працював у підрозділі планування та стратегії Міністерства оборони. Він добре розумів можливості Альянсу, був кмітливим, відвертим, часом в’їдливо іронічним. Вілсон точно скаже правду стосовно того, чого слід очікувати від Великої Британії.
Після з’єднання Мак-Кінлі спочатку почув знайомі короткі звуки, які свідчили про те, що лінія захищена і не прослуховується, а вже потім на зв’язок вийшов Вілсон. Мак-Кінлі відразу перейшов до суті справи, окресливши ситуацію в Латвії з погляду НАТО і розповівши про сьогоднішнє засідання ради Альянсу.
— Отже, негайне застосування статті 5 наразі неможливе, Тоні. Якщо американці вирішать зробити щось в односторонньому порядку для допомоги Латвії, чи є шанси, що й Британія приєднається до них та надішле свої підрозділи, вже виділені для участі у спеціальних силах надшвидкого реагування?
Вілсон лише підтвердив те, що доповіли люди з розвідки Свінтона:
— Ми в Міністерстві оборони готові діяти. Проблема в прем’єр-міністрі.
— Як завжди? — запитав Мак-Кінлі.
— Боюся, що так, — відповів Вілсон. — Він оточений фарисеями, для яких застосування сили, а тим паче бодай якась згадка про наземну операцію, — це щонайменше ганьба і потурання злу. Коли ж прем’єр-міністр почув про ймовірність застосування статті 5, у нього взагалі стався нервовий зрив. Бо сказати британцям, що їхні солдати мусять піти воювати і вмирати, щоб захистити латвійців, — то вже занадто для нього. Кажуть, коли сьогодні вранці мова про це зайшла на засіданні Кабінету міністрів, він спромігся лише пожартувати, що Британія й так надає Латвії велику підтримку, бо купує пиво, коли її громадяни влаштовують в Ризі холостяцькі вечірки, і що британці, які ті гроші витрачають, все одно за нього не голосуватимуть. Його підлабузники вирішили, що це страшенно смішно. Крім того, так само, як і під час обговорення повітряних ударів по Сирії, прем’єр-міністр без гарантованої більшості в Палаті громад відмовляється робити хоч щось, пов’язане з гарматами та вантажем 200.
19
«Тандберг» — норвезька компанія, що спеціалізується на технологічному забезпеченні телеконференцій.
20
«Брент» — британська компанія, що працює в галузі комунікацій та інформаційних технологій.